Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я слухав його з покірним виглядом, чим він, здавалося, був задоволений. Я стерпів навіть кинуті ним побіжно жартівливі зауваження про мої родинні зв’язки з Леско і Манон та про улюблену мою гру в піжмурки, гру, в яку, як він сказав, я, напевно, пограв у Сен-Лазарі добряче, якщо я такий захоплений цим благочестивим заняттям. Але, на його і на моє нещастя, у нього вирвалися слова про те, що Манон, ймовірно, з успіхом займається тим же в притулку. Незважаючи на внутрішнє здригання при згадці про притулок, я знайшов іще в собі сили покірливо попросити його про роз’яснення. «Так, так, – відповів він, – уже два місяці, як вона навчається уму-розуму у виправному притулку, і я бажаю їй здобути звідти стільки ж користі, скільки ви здобули в Сен-Лазарі».

Нехай би загрожувало мені довічне ув’язнення, нехай сама смерть стояла б перед моїми очима, я і тоді не міг би опанувати свою несамовитість при цій страхітливій новині. Я кинувся на Г*** М*** з такою люттю, що майже зовсім позбувся сил. У мене вистачило їх усе-таки, щоб звалити його на підлогу і схопити за горло. Я почав душити його, але в цю хвилину шум падіння та пронизливі його крики, яких я не міг заглушити, прикликали в мою камеру настоятеля і декількох ченців. Його ледве вирвали з моїх рук.

Я встав знесилений, ледве дихаючи. «О Боже! – закричав я задихаючись. – О небесне правосуддя! чи можу я жити після такого злодійства!» Я поривався знову кинутися на варвара, що уразив мене в саме серце.

Мене схопили. Мій відчай, крики та сльози перевершили всяке уявлення. Поведінка моя була така незвичайна, що всі присутні, не відаючи її причини, переглядались один з одним скоріше зі страхом, аніж із подивом.

Тим часом пан де Г*** М*** дав лад своїй перуці та жабо й, оскаженілий таким зухвальством, наказав настоятелеві ув’язнити мене в найтіснішу темницю і піддати всім покаранням, які тільки застосовуються в Сен-Лазарі. «Ні, добродію, – заперечив йому настоятель, – з особами такого походження, як кавалер, ми так не чинимо. До того ж він поводиться так лагідно, так достойно, що я зрозуміти не можу, як міг він дозволити собі таку вихватку без достатніх до того приводів». Ця відповідь зовсім вивела з себе пана де Г*** М***. Він вийшов, кажучи, що знайде управу і на настоятеля, і на мене, і на всіх, хто посміє йому чинити опір.

Наказавши ченцям провести його, настоятель залишився наодинці зі мною. Він заклинав мене скоріше повідомити його про причину такого безчинства. «Ах, отче мій! – вигукнув я, продовжуючи ридати, як дитя. – Уявіть собі найжахливішу жорстокість, уявіть собі найогидніше варварство: такий вчинок, що його мерзотний Г*** М*** мав підлість зробити. О! він пронизав мені серце! Я ніколи не відійду! Я все вам розповім, – додав я ридаючи. – Ви добра людина, ви зглянетеся наді мною». Я коротко виклав йому історію про мою довгу і непереборну пристрасть до Манон; про щасливе наше життя до того часу, як були ми пограбовані слугами; про пропозиції Г*** М*** моїй коханій; про угоду їхню і про те, яким чином її було розірвано. Я подав йому всі обставини з найбільш вигідного для нас боку. «Ось, – вів далі я, – з якого джерела виникає прагнення пана де Г*** М*** спрямувати мене на путь істинну. Він домігся мого арешту, щоби помститися. Прощаю це йому; але, отче мій, це не все: він жорстоко викрав у мене дорогоцінну половину мене самого; він домігся ганебного ув’язнення її в притулок; він мав безсоромність сповістити мене про це сьогодні своїми власними вустами. У притулок, отче мій! О небо! мою чарівну кохану, мою ніжну квітку в притулок, як найганебніше з усіх створінь! Де знайду я достатньо сили, щоб не померти від горя й сорому?»

Добрий отець, бачачи мене в такій тузі, почав утішати мене. Він повідомив мене, що ніколи не малював собі моєї історії в тому світлі, як я розповів її; він знав, що я жив розпусно; але уявляв собі, що участь пана де Г*** М*** викликана дружніми зв’язками його з моєю сім’єю; тільки так він і пояснював собі все; а те, що я йому передав, істотно міняє мою справу, і він не сумнівається, що точний звіт, який він має намір дати начальникові поліції, сприятиме моєму звільненню. Після цього він запитав, чому досі я не подумав сповістити про себе моїх рідних, якщо вони не мають відношення до мого арешту. Я пояснив йому це боязню засмутити батька і почуттям сорому, яке я відчуваю. Насамкінець він обіцяв мені негайно ж вирушити до начальника поліції, «хоч би для того, – додав він, – аби відвернути нові підступи з боку пана де Г*** М***, який пішов дуже розгніваний і за своєї впливовості не може не викликати побоювань».