Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Така заява не могла не здивувати його. Якийсь час дивився він на мене, не відповідаючи; оскільки кожна хвилина була дорога, я знову звернувся до нього, кажучи, що надзвичайно зворушений його добротою, але що свобода – найдорогоцінніше з усіх благ на світі, особливо для мене, який був позбавлений її несправедливо, і я вирішив, хай там що, добути її собі цієї ночі; побоюючись, як би він не підвищив голос, гукаючи на допомогу, я показав йому зброю, заховану в мене під камзолом, як переконливий привід для мовчання. «Пістолет! – мовив він. – Як! Сину мій, ви хочете позбавити мене життя на знак вдячності за всю мою увагу до вас?» – «Нехай не допустить цього Господь, – відповів я. – Ви достатньо розсудливі й не доведете мене до крайності, але я хочу свободи, і рішення моє таке непохитне, що коли мій план не здійсниться з вашої вини, то нарікайте на себе». – «Але, дорогий мій сину, – заперечив він, блідий і зляканий, – що я вам зробив, які підстави у вас бажати моєї смерті?» – «Та ні ж! – відповів я нетерпляче. – У мене немає наміру вбивати вас; хочете жити – відімкніть мені двері, і я – кращий із ваших друзів». Я побачив ключі на столі; я взяв їх і попросив його йти за мною, спричиняючи якомога менше шуму.

Він вимушений був підкоритись. У міру того як ми посувались, і він відмикав одні двері за іншими, він повторював, бідкаючись: «Сину мій, сину мій! Хто б міг повірити?» – «Тихіше, отче мій!» – твердив я щохвилини. Нарешті ми дійшли до ґрат перед ворітьми на вулицю. Я вже вважав себе на волі й стояв позаду настоятеля зі свічкою в одній руці і пістолетом в іншій.

Поки він намагався відімкнути замок, один із служителів, що спав у сусідній комірчині, почувши шум, піднявся і висунув голову в двері. Добрий отець, очевидно, понадіявшись, що той зможе мене затримати, мав необережність прикликати його на допомогу. Здоровенний служка кинувся на мене не вагаючись. Я не церемонився з ним; постріл мій поцілив йому в самі груди. «Ось чому ви стали причиною, отче мій, – з деякою гордістю сказав я своєму вожатому. – Але хай не послужить вам це перешкодою», – додав я, підштовхуючи його до останніх дверей. Він не посмів відмовити і відімкнув їх. Я благополучно вибрався і знайшов Леско з двома приятелями, що очікували мене за чотири кроки, як він обіцяв.

Ми рушили в дорогу. Леско запитав мене, чи не вчувся йому звук пострілу з пістолета. «Ваша провина, – сказав я, – навіщо принесли ви мені його зарядженим?» Все ж я подякував йому за таку передбачливість, інакше я, поза сумнівом, надовго б залишився у в’язниці. Ночувати ми вирушили до шинкаря, і там я трохи відновив свої сили після бридкої тюремної їжі. Проте мене не тішив мій порятунок. Я смертельно страждав за Манон. «Необхідно її звільнити, – говорив я своїм друзям. – Я жадав свободи тільки заради цього. Чекаю допомоги від вашої спритності; щодо мене, то я готовий пожертвувати і життям».

Леско, якому не бракувало ні розуму, ні обачності, зауважив мені, що потрібно діяти обережно; моя втеча з Сен-Лазара і злощасний постріл при виході викличуть неминучий переполох; начальник поліції розпорядиться про моє спіймання, а руки в нього довгі; нарешті, якщо я не хочу зазнати чого-небудь гіршого, ніж у Сен-Лазарі, мені слід на кілька днів сховатись і просидіти взаперті, аж поки вгамується перший запал моїх ворогів. Порада була розсудлива, але потрібно було й самому бути розсудливим, аби її послухатись. Така повільність та обережність не узгоджувалися з моєю пристрастю. Я міг лише обіцяти, що просплю ввесь наступний день. Він замкнув мене у себе в кімнаті, й там я залишився до вечора.

Упродовж цього часу я складав усілякі проекти й винаходив способи звільнення Манон. Я був абсолютно переконаний, що стіни її темниці ще непроникніші, ніж моєї. Про застосування сили не могло бути й мови: потрібна була хитрість. Але сама богиня винахідливості не знала б, з якого кінця почати. Мені нічого не спадало на думку, і я відклав обмірковування своїх дій до того часу, коли зберу відомості про внутрішній розпорядок притулку.

Як тільки ніч повернула мені свободу, я попросив Леско супроводжувати мене туди. Ми завели розмову з одним із охоронців, який видався нам людиною тямущою. Я прикинувся іноземцем, що чув захоплені відгуки про притулок і порядки його. Розпитав про щонайменші подробиці, і, слово за слово, ми дісталися начальницьких осіб; я просив назвати мені їх імена, а також дати їм характеристики. Відповіді його з останнього пункту зародили в мені ідею, якою я зараз же захопився й не забарився приступити до її виконання. Я запитав його, як про предмет дуже для мене важливий, чи є діти у його начальників? Він відповів, що не може мені дати точної відповіді, але що стосується пана де Т***, однієї з головних осіб, то в нього є повнолітній син, який кілька разів бував у притулку разом із батьком. Цього було мені достатньо.