Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Через годину я отримав відповідь від Тібержа; він обіцяв прийти на призначене місце. Я кинувся туди з нетерпінням. Мені було, щоправда, дуже соромно показатися на очі другові, сама присутність якого була явним докором моїй розбещеності; але впевненість у доброті його серця й турбота про Манон підтримували в мені мужність.

Я просив його чекати мене в саду Пале-Рояля. [113] Сад Пале-Рояля – парк, розташований у Парижі навпроти північного крила Лувру, в той час улюблене місце прогулянок світського товариства. Він був уже там до мого приходу. Ледве побачивши мене, Тіберж кинувся в мої обійми. Він довго не випускав мене з рук, і сльози його окропили моє лице. Я сказав, що мені совісно зустрітися з ним, і я гірко розкаююсь у своїй невдячності; що передусім заклинаю його сказати мені, чи смію я ще вважати його другом після того, як, по всій справедливості, заслужив утрату його пошани та любові. Він відповів мені в найласкавіших висловах, що нічого не може спонукати його відмовитися від цієї дружби; що самі мої нещастя і, якщо дозволено йому буде сказати, мої помилки та моє падіння посилили його ніжність до мене; але ніжність його змішана з живою скорботою, яку, природно, відчуваєш, коли дорога людина гине у тебе на очах, а ти не в змозі допомогти їй.

Ми сіли на лаву. «На жаль! – сказав я з глибоким зітханням, – співчуття ваше має бути безмежне, дорогий мій Тіберже, якщо, як запевняєте ви, воно дорівнює моїм мукам. Соромлюся розкрити їх перед вами, бо признаюся, що вони викликані негідною причиною; проте наслідки такі сумні, що зворушать навіть тих, хто любить мене менше, ніж ви».

Він попросив мене розповісти йому відверто, на знак нашої дружби, все, що сталося зі мною з часу мого зникнення із семінарії. Я задовольнив його цікавість і, не намагаючись спотворювати істину чи виправдовуватись у своїх помилках, розповів історію любові моєї з усією пристрастю, яку вона мені вселяла. Я зображував її як один із тих ударів долі, які ведуть людину до загибелі і від яких доброчесність так само безсила захиститися, наскільки мудрість безсила їх передбачити. Я накидав перед ним переконливу картину моїх гризот, побоювань, відчаю, якого я зазнав за дві години до зустрічі з ним і який знову чекає мене, якщо друзі так само безжально відвернуться від мене, як відвернулася доля; врешті-решт, я так розжалобив мого доброго Тібержа, що скорбота його за мною зрівнялася з власною моєю скорботою.

Він невпинно обіймав, підбадьорював і утішав мене; але оскільки він увесь час наполягав на моєму розлученні з Манон, я дав йому ясно зрозуміти, що вважаю саме розлуку з нею найбільшим нещастям і готовий краще зустріти не тільки злидні, але навіть найлютішу смерть, ніж прийняти ліки нестерпніші, ніж усі мої біди, разом узяті.

«Поясніть же мені, – сказав він, – якої допомоги в змозі я вам надати, якщо ви повстаєте проти усіх моїх пропозицій?» У мене не вистачило духу зізнатися, що я потребую допомоги його гаманця. Нарешті він сам здогадався про це; і, признавшись, що, здається, зрозумів мене, деякий час мовчав із виглядом людини, що вагається між двох рішень. «Не думайте, – заговорив він знову, – що моя задумливість виникає від охолодження дружби; але перед яким вибором ви мене ставите, якщо я мушу або відмовити вам у єдиній допомозі, яку вам бажано прийняти, або порушити свій обов’язок, надавши його вам: бо чи не означає взяти участь у вашому аморальному житті, сприяючи вашій упертості в цьому?»

«В той же час, – вів далі він після хвилинного роздуму, – я уявляю собі, що, можливо, саме злидні вас повергають у той несамовитий стан, який позбавляє вас свободи кращого вибору. Лише при душевному спокої можна оцінити мудрість та істину. Я знайду кошти надати вам грошову допомогу. Дозвольте тільки, дорогий мій кавалере, – додав він, обіймаючи мене, – поставити вам одну умову: ви відкриєте мені місце вашого перебування і не відкинете моїх старань настановити вас на шлях доброчесності, яку, знаю, ви любите і від якої тільки шаленство пристрастей вас відвертає».

Я щиро погодився на всі його вимоги і просив його зглянутись на злу мою долю, яка змушує мене так погано дотримуватися порад достойного друга. Потім він провів мене до знайомого банкіра, який видав мені сто пістолів під його вексель, бо готівки у нього зовсім не було. Я вже говорив, що він був небагатий. Його бенефіцій обчислювався в тисячу екю; але оскільки він користувався ним перший рік, то не мав іще від нього ніякого доходу; ці гроші позичив він мені в рахунок майбутніх благ.