Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я зупинив його. «Я був кращої думки про вас, – обурився я, – я уявляв, що вашою дружбою до мене керує почуття, прямо протилежне до того, яке зараз ви виявили». Він мав безсоромність заявити, що завжди тримався такого напряму думок і що після того, як сестра його одного дня порушила закони дівочої честі, хоч би заради чоловіка, який став йому найкращим другом, він примирився з нею тільки в надії дістати вигоду з її поганої поведінки.

Мені неважко було зрозуміти, як він обдурював нас дотепер. Але, хоч як обурили мене його розмови, потреба в нім спонукала мене відповісти сміючись, що його пораду я розглядаю як останній засіб, до якого слід удатися лише в крайньому разі, і прошу його знайти який-небудь інший вихід.

Він запропонував мені тоді отримати вигоду з моєї молодості та краси, дарованої мені природою, і вступити в зв’язок із якою-небудь багатою та щедрою пані. Мені не припав до смаку і цей план, бо мені гидко бути невірним Манон. Я заговорив про гру як про засіб найбільш легкий і відповідний у моєму становищі. Він погодився, що гра дійсно може стати джерелом доходу, проте з деякою обмовкою; приступити до гри просто з надією на виграш – вірний засіб довершити своє розорення; намагатися самостійно і без чужої підтримки застосовувати різні дрібні прийоми, що допомагають за певної спритності виправляти долю, – заняття занадто небезпечне; є третій шлях – вступити в компанію; проте молодість моя вселяє йому побоювання, як би члени співтовариства не визнали б мене нездібним для участі в лізі. [112] Леско пропонує де Ґріє стати учасником спілки шулерів, які координували свої дії і ділили між собою як виграші, так і програші. Проте він обіцяв мені свою рекомендацію і, чого вже я ніяк не чекав від нього, запропонував і деяку грошову допомогу в разі крайньої потреби. Єдина послуга, про яку я попросив його в нинішніх обставинах, – ні слова не говорити Манон ні про мою втрату, ні про предмет нашої бесіди.

Я вийшов од нього ще більш засмучений, аніж раніше; я навіть розкаювався, що довірив йому свою таємницю. Він не порадив мені абсолютно нічого, що могло б допомогти нам у біді, і я страшенно боявся, що він порушить обіцянку – нічого не говорити Манон. Дізнавшись про його істинні почуття, я побоювався також і того, аби він не здійснив висловленого ним наміру витягнути з Манон вигоду, вирвавши її з моїх рук, або у крайньому разі – давши їй пораду покинути мене заради якого-небудь багатого і удачливішого коханця. Невідступні роздуми на цю тему тільки посилили мої муки і знову довели мене до відчаю, в якому я перебував увесь ранок. Кілька разів спадало мені на думку написати батькові й новим удаваним розкаянням домогтися від нього грошової допомоги; але я одразу ж згадав, як, при усій своїй доброті, він півроку протримав мене в тісній комірчині за першу мою провину; я був цілком упевнений, що після скандальної втечі з семінарії він обійдеться зі мною ще суворіше.

Врешті-решт, у сум’ятному моєму стані мене осінила думка, яка відразу принесла мені заспокоєння, і я не розумів навіть, як вона раніше не запала мені в голову; думка ця полягала в тому, щоби звернутися до мого друга Тібержа, в якому я не сумнівався завжди знайти те саме гаряче дружнє співчуття. Немає нічого чудовішого і ніщо не робить більшої честі доброчесності, ніж довіра до людей, чесність яких наперед відома; знаєш, що, звертаючись до них, можна нічого не побоюватись: якщо вони і не в змозі запропонувати допомогу, можна бути впевненим принаймні, що завжди зустрінеш з їхнього боку доброту і співчуття. І серце, яке так старанно замикається перед іншими людьми, мимоволі розкривається у їх присутності, подібно до квітки, що розпускається під благотворним впливом весняних ласкавих променів сонця.

Я побачив божественний промисел у тому, що так до речі згадав про Тібержа, і вирішив знайти способи побачитися з ним іще до вечора. Я негайно повернувся додому, щоб написати йому записку і призначити місце зустрічі. Я просив його тримати все у суворій таємниці, що було найважливішою послугою в моєму становищі.

Радість, що вселилася надією побачитися з ним, згладила риси скорботи, які Манон неодмінно б помітила на моєму обличчі. Я повідомив її про наше нещастя в Шайо як про дрібницю, що не мусила її тривожити: і оскільки Париж був місцем повсякчасних її мрій, вона не висловила ніякої досади, що нам доведеться залишитися тут доти, доки в Шайо не виправлять декількох незначних ушкоджень, заподіяних пожежею.