Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Ось, дорогий друже, мій напрям думок із приводу того, що нас цікавить. Я не захищаю його, а лише викладаю. Вирішувати маєте ви. Але якщо ви залишитеся при своїй думці, прошу вас повідомити мені аргументи, що виявилися сильнішими за мої. Я була б рада повчитись у вас, а головне – заспокоїтися відносно долі вашої милої дочки, бо гаряче бажаю їй щастя і з дружніх почуттів до неї, і з тих, які навіки з’єднали мене з вами.

Париж, 4 жовтня 17…

Отже, маленька, ви дуже засмучені, вам страшенно соромно! А цей пан де Вальмон дуже зла людина, чи не так? Як! Він сміє поводитися з вами, як із жінкою, як із найулюбленішою жінкою! Він навчає вас того, про що вам до смерті хотілося дізнатись! Оце вже, воістину, невибачливо. А ви зі свого боку, ви хочете зберегти цнотливість для свого коханого (який на неї не зазіхає); в любові вам дорогі самі лише страждання, а не радощі. Кращого не вигадаєш, ви годитеся просто в героїні роману. Пристрасть, нещастя, а до усього ще і доброчесність – скільки чудових речей! Серед цього блиску, щоправда, іноді стає нудно, але він має такий благородний вигляд у романі.

Подивіться на цю бідолашну дівчинку, як її жаль! Наступного дня у неї були темні кола під очима! А що ви скажете, коли це будуть очі вашого коханого? Облиште, ангеле мій, не завжди у вас будуть такі очі, не всі чоловіки – Вальмони. А потім – не наважуватися підводити погляду! О, цього разу ви мали рацію: всі прочитали б у них, що саме з вами трапилося. Проте, повірте мені, що, якби це було так, у наших жінок і навіть у наших дівиць погляди були б скромніші.

Незважаючи на похвали, які, як бачите, я все-таки вимушена вам розсипати, треба визнати, що найкращого ви не зробили: не сказали всього своїй матусі. Ви ж так добре почали: кинулися в її обійми, ридали, вона теж плакала. До чого зворушлива сцена! І який жаль, що вона залишилася незавершеною. Ваша ніжна мати у нестямі від радості: вона на все життя заслала б вас у монастир, аби допомогти вам зберегти доброчесність. А вже там ви любили б Дансені, скільки хотіли, без суперників і без гріха. Ви б удавалися до скорботи, скільки могли, і вже, напевно, Вальмон не з’явився б, аби порушувати вашу печаль надокучливими насолодами.

Але, без жартів, чи можна на шістнадцятому році життя бути такою дитиною, як ви? Ви маєте рацію, коли кажете, що не заслуговуєте мого доброго ставлення. Адже я хотіла бути вам другом: із такою матір’ю, як ваша, і з таким чоловіком, як той, якого вона збирається вам дати, ви, мабуть, потребуєте друга. Але якщо ви не станете дорослішою, що накажете з вами робити? На що можна сподіватися, коли те, що зазвичай приводить дівчат до розуму, у вас його, мабуть, віднімає?

Якби ви здатні були розміркувати хоч хвилинку, ви б відразу зрозуміли, що вам потрібно радіти замість того, щоб пхинькати. Але ви ж соромитесь, і вам це неприємно! Ну так заспокойтеся: сором, що породжується любов’ю, однаково, що її біль; його відчуваєш тільки один раз. Потім можна зображувати його, але вже його не відчуваєш. Тим часом насолода залишається, а це чого-небудь та варте! Крізь вашу балаканину я, здається, розібрала, що ви, можливо, дуже здатні оцінити її. Ну ж бо, виявіть трохи щирості! Скажіть, хвилювання, яке заважало вам чинити так, як ви говорили, примушувало захищатися не так рішуче, як ви могли б, і навіть ніби жаліти , що Вальмон пішов, – хвилювання це було викликане соромом чи насолодою? А вміння Вальмона говорити таким чином, що просто не знаєш, як йому відповісти , – чи не наслідок його вміння діяти ? Ах, маленька, ви брешете і притому брешете мені, своєму другу! Це недобре. Але досить про це.

Те, що для всіх було б задоволенням і могло б тільки ним і залишитись, у вашому становищі – справжнє щастя. Насправді, перебуваючи між матір’ю, чия любов вам потрібна, і коханим, чию любов ви хотіли б зберегти назавжди, ви самі мусите зрозуміти, що єдина можливість досягти цих двох протилежних цілей – це зайнятися кимось третім. Нова пригода відверне вашу увагу, в очах вашої мами все матиме такий вигляд, ніби з покірності її волі ви пожертвували невгодною їй схильністю, а коханий високо шануватиме вас за здатність відважно від нього захищатися.

Безупинно запевняючи його у своїй любові, ви не дасте йому останніх її доказів. Відмову вашу, таку неважку у вашому становищі, він не забуде віднести за рахунок вашої доброчесності. Можливо, він нарікатиме на неї, але полюбить вас іще сильніше. А за те, що ви набудете подвійної заслуги: в очах однієї – пожертвувавши любов’ю, а в очах іншого – чинячи опір любові, – вам доведеться заплатити недорогою ціною: зазнавати насолод любові. О, скільком жінкам довелося втратити свою добру славу, яку вони прекрасно зберегли б, якби могли підтримати її таким способом!