Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Що стосується особистих якостей, яким ви з повною підставою надаєте велике значення, то з цього боку пан де Жеркур, поза сумнівом, бездоганний, і він уже це довів. Я хочу вірити і вірю, що Дансені йому ні в чому не поступається, але чи маємо ми тому докази? Щоправда, досі він нібито вільний був від властивих його віку вад і всупереч духу нашого часу прагнув обертатися серед гарного товариства, що є сприятливим для нього знаком. Але хто знає – чи не завдячує він цією скромною поведінкою лише обмеженості своїх засобів? Навіть якщо не боїшся уславитися гравцем або розпусником, для гри і для розпусти потрібні гроші, і можна любити вади, навіть остерігаючись їх крайнощів. Словом, він не перший і не останній із тих, хто обертається серед пристойного товариства лише тому, що не має можливості жити по-іншому.

Я не кажу (боронь боже!), що так про нього думаю. Але тут є певний ризик, і як би ви докоряли собі, коли б усе склалося невдало! Що відповіли б ви дочці, якби вона сказала вам: «Матінко, я була молода, недосвідчена, піддалася навіть простимій у моєму віці омані. Але небо, передбачаючи мою слабкість, дарувало мені в помічниці та хранительки мудру матір. Чому ж, забувши свою передбачливість, погодилися ви на те, що зробило мене нещасною? Хіба мені личило самій вибирати собі чоловіка, коли я уявлення не мала про те, що таке шлюбне життя? Навіть якщо я і хотіла цього, хіба ви не мусили перешкодити? Але в мене й не було ніколи цього безумного бажання. Твердо вирішивши покорятися вам, я шанобливо і покірливо чекала вашого вибору. Я ніколи не відступала від належної покірності вам і, одначе, зазнаю тепер страждань, що випадають на долю непокірних дітей. Ах, мене погубила ваша слабкість…». Можливо, повага до вас заглушила б її скарги, але материнська любов здогадається про них, хоч як би дочка приховувала свої сльози. Вони однаково потраплять у ваше серце. Де тоді ви шукатимете втіху? Чи не в безрозсудній любові, проти якої мусили озброїти її та якою, навпаки, дозволили їй спокуситися?

Не знаю, друже мій, чи не занадто в мені сильне упередження проти цієї самої пристрасті, але я вважаю її небезпечною навіть у шлюбі. Не те щоб я не схвалювала гідного і ніжного почуття, яке прикрашає шлюбні узи і полегшує обов’язки, що накладаються ними, але не йому личить скріплювати їх: не цій скороминущій мані вирішувати при виборі, що визначає все наше життя. І дійсно, для того, щоб вибирати, потрібно порівнювати, а як це можливо, якщо ми захоплені одним лише предметом, якщо і його не так-то можна по-справжньому пізнати, перебуваючи у стані сп’яніння та засліплення?

Повірте мені, я не раз зустрічала жінок, заражених цією згубною недугою, і деякі з них робили мені чимало зізнань. Послухати їх – так немає жодного коханого, який не був би зразком досконалості. Але досконалість ця існує тільки в їхній уяві. Їх розбурхані голови тільки й марять, що про принади та доброчесності: вони насолоджуються, прикрашаючи ними своїх обранців. Це – вбрання божества, надіте часто на огидних ідолів. Але хоч яким би він був, оскільки вже вони одягнули його таким чином, то, обдурені творінням своїх же рук, вони падають перед ним ниць і поклоняються. Чи дочка ваша любить Дансені, чи відчуває той же обман почуттів; вони обоє підпали йому, якщо їх почуття взаємне. Отже, ваші підстави для того, щоб з’єднати їх навіки, зводяться до впевненості, що вони одне одного не знають і знати не можуть. Але, скажете мені ви, хіба ваша дочка і пан де Жеркур краще знають одне одного? Ні, звичайно, але тут немає хоч би самообману, вони просто зовсім одне одного не знають. Що у такому разі відбувається між подружжям, яке, як я вважаю, люди порядні? Те, що кожне з них вивчає іншого, спостерігає за самим собою і порівнює, прагне з’ясувати і незабаром міркує, якими зі своїх смаків і бажань йому потрібно пожертвувати, щоб спільне життя було спокійне. Ці невеликі жертви зовсім не обтяжливі, бо приносяться взаємно і були заздалегідь передбачені. Незабаром вони породжують взаємну доброзичливість, а звичка, що зміцнює ті схильності, яких вона не руйнує, поступово приводить чоловіка і дружину до тієї солодкої дружби, до тієї ніжної довіри, які в поєднанні з повагою і становлять, по-моєму, справжнє і міцне подружнє щастя.

Захоплення любові, можливо, і солодші. Але кому не відомо, що вони зате менш стійкі, і яких тільки небезпек не таїть мить, яка їх руйнує. Саме тоді щонайменші недоліки уявляються вбивчими, нестерпними через цілковиту свою протилежність образові досконалості, що підкорив нас. Кожне в подружжі, одначе, думає, що змінився тільки інший, сам же, як і раніше, вартий того, в що був оцінений хвилинною оманою. Він вже не відчуває колишньої чарівності, але не дивується з того, що сам її не породжує. Це принижує його, ображене марнославство робить жорстокими душі, посилює взаємні образи, викликає роздратування, а потім і ненависть, і, врешті-решт, за швидкоплинні насолоди доводиться платити роками нещастя.