Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Закінчив свій земний шлях Лоренс Стерн 18 березня 1768 року у Лондоні, його тіло покоїться у Йоркширі, біля церкви, де він правив службу, і Шенді-холу, де була написана більшість його літературних творів.

Літературний спадок Стерна невеликий за обсягом. Окрім кількох політичних памфлетів та сатир до нього ввійшли 45 проповідей, які він писав для своєї пастви; деякі з них були опубліковані за його життя у Саттоні, а одна – та сама, яку читав капрал Трім, – включена до роману «Трістрам Шенді». І треба сказати, що читачів у них було вдосталь. На перший погляд проповіді Стерна – звичайні вправно написані проповіді англіканського священика. Але це не були стандартні церковні проповіді, їх вивчення показало, що під напускною поважністю й серйозністю у них приховується іронічне переосмислення непорушних догматів та уявлень. Адже писалися вони членом товариства «демоніаків», їм притаманна моралістична видимість і гумористична сутність. Вони пов’язані з жанром «есеїв про людину», поширеним у XVІІІ столітті.

Та звісно, основним творчим звершенням Стерна були два його романи – «Життя та думки Трістрама Шенді, джентльмена» і «Сентиментальна подорож Францією та Італією», написані ним в останні десять років життя. Цікаво, що більшість англійських романістів ХVІІІ ст. – Дефо, Свіфт, Річардсон, Філдинг – до написання романів звертались під кінець свого життя, тож творчість Стерна у цьому відношенні є скоріше підтвердженням загального правила, аніж винятком.

Праця над романом «Трістрам Шенді» та його публікація розтяглися на вісім років (1759–1767). Почав Стерн його писати легко й швидко: перші 14 розділів були створені за шість тижнів, і такий темп роботи він планував зберегти до кінця, щорічно випускаючи по два томи. І певний час цього плану дотримувався: перші шість книг виходили попарно з інтервалом приблизно в один рік – у грудні 1759-го, січні 1761-го і грудні 1761 року; наступні два виходять лише через три роки – у січні 1765-го, а ще через два роки виходить останній 9-й том. На час його виходу думки Стерна були вже зайняті новим проектом – романом «Сентиментальна подорож Францією та Італією», який мав змалювати подорожі Стерна цими країнами у 1762–1763 і 1764–1765 роках.

І можливо, що автор продовжив би його, якби на заваді не стала смерть. Питання про те, чи збирався Стерн його ще дописувати, і досі відкрите для дискусій. Якщо виходити зі звичних уявлень про роман, то він, безсумнівно, виглядає незавершеним. Але так само безсумнівним є й те, що докладати звичні мірки до такого незвичного твору немає сенсу. До того ж, вже й одного тому достатньо, щоб зрозуміти, що обіцяні оповідачем двадцять томів – містифікація, адже, просуваючись такими темпами, він не зупиниться і на сотому. Парадоксальним чином, можна сказати «по-стерніанськи», саме неможливість завершення цього твору, апріорно закладена у його художній структурі, схилила більшість із дослідників до того, що крапка, поставлена Стерном у кінці дев’ятого тому, була остаточною. «Я не пишу, – стверджував В. Шкловський – що Стерн закінчив роман у 1767 році. Стерн узагалі свої твори не закінчував і вмів це робити свідомо». Схоже висловлювався й І. Верцман: читач «…не дуже здивований, що роман не має кінця. Адже він фактично не починався… Його динаміка – суто орнаментальна: неможливість початку і кінця тут наперед визначена». «Трістрам Шенді» завершується відсиланням до ідіоми «a cock and a bull story», яка означає «нісенітниця», «дурниця», «побрехенька» і яка корелює (хоча й не повністю) із відомою у нас «казкою про білого бичка» – історією, яка ніколи не буде завершеною. До речі, назву «А Сock and Bull Story» має фільм, знятий в Англії за романом Стерна у 2005 році Майклом Вінтерботтомом, він, звісно, доволі далекий від нього, проте цікавий також тим, що став спробою екранізувати твір, який, на думку багатьох, екранізації не піддається.

Уже перші два томи, видані спершу в Йорку, але розповсюджені також у Лондоні, мали великий успіх, і нікому не відомий провінційний пастор блискавично стає знаменитістю. У столиці перед ним відкриваються двері аристократичних салонів, у нього з’являються знайомі в політичних і аристократичних колах, нову картярську гру і бальний танець називають ім’ям його героя Трістрама Шенді. Та слід сказати, що по-справжньому роман читачі тоді не зрозуміли, він був сприйнятий як суто гумористичний твір, як цікаве поєднання дивацтва й дотепності. Рішучий супротив роман зустрів у літературних колах серед «співбратів по перу»: різко негативно відгукнулися на нього Річардсон, Смоллет, Ґолдсміт, а С. Джонсон, найавторитетніший англійський критик того часу, заявив, що цей твір… зовсім не англійський і пророкував йому швидке забуття.