Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Господи! – вигукнула мати, – що це за історію вони розповідають? —

Про БІЛОГО БИЧКА , – сказав Йорик, – і одну з кращих із тих, які мені доводилося чути.

Лоренс Стерн входить до четвірки великих романістів Англії середини ХVІІІ ст., «великого квартету», як їх нерідко називали критики і в який також входили Семюел Річардсон, Генрі Філдинг і Тобайас Смоллет. Зазвичай до них приєднують також Олівера Голдсміта, автора роману «Векфілдський священик». Кожний із названих письменників був унікальною творчою особистістю, яка зробила свій внесок у розвиток цього жанру. У їхній творчості англійський роман остаточно набув рис національної своєрідності, визначився як провідний жанр літератури нового часу – й водночас оприявнив великий потенціал жанрових трансформацій. Саме з їх іменами пов’язаний його злет у середині ХVІІІ ст., проте у нас вони мало відомі, і для широкого загалу класичний англійський роман представлений насамперед іменами Діккенса, Теккерея і сестер Бронте, – тими, хто продовжував і розвивав велику традицію, започатковану романістами ХVІІІ ст., хто підніс цей жанр на нові висоти у середині наступного, ХІХ століття.

Літературна доля кожного із «великої четвірки» складалася по-різному. Річардсон, автор епістолярних романів, був надзвичайно популярний у ХVІІІ ст. й значною мірою сприяв становленню цього жанру за межами Англії; нині його великі сентименталістські твори, сповнені моралізаторства, майже не читають, хоча ім’я Ловеласа, героя «Клариси», міцно увійшло і до нашого лексикону. Романи Філдинга і Смоллета мали особливо великий вплив на англійський роман середини ХІХ ст., періоду другого його піднесення. Саме у них склалася у загальних рисах характерна жанрова модель, яка буде розвинена у творчості Діккенса, Теккерея і багатьох інших романістів вікторіанської Англії. Окрім того окремі риси творчості Смоллета дали йому право називатися попередником «готичного роману», який склався наприкінці ХVІІІ ст. і не втрачає популярності досі. Та «найсучаснішим» судилося стати Стернові: вже з початку ХХ ст. про нього заговорили як про попередника модерністського письма, знаходячи багато спільного з ним у Пруста, Джойса, Вірджинії Вулф, – у тому числі психологічний імпресіонізм, техніку «потоку свідомості», релятивність тощо. Та особливо посилився інтерес до Стерна в другій половині ХХ ст., у добу постмодернізму, були навіть спроби представити його як «першого постмодерніста», що є, звісно, перебільшенням. Не слід надміру «осучаснювати» Стерна – він був письменником свого часу, але його «рідне» ХVІІІ століття тим-то й цікаве, що у ньому формувалися нові ментальні та художні явища, більшість з яких знаходила подальший розвиток у наступні часи.

XVІІІ століття – важливий і по-своєму неповторний етап європейської літератури, до певної міри переломний. Продовжують своє існування художні системи, характерні для раннього нового часу, зокрема класицистичні течії. Водночас відбувається перехід до нових художніх систем, що набудуть розвитку у наступні літературні епохи. Чи не найповніше нове художнє мислення втілилося у сентименталізмі, який можна вважати новою літературною парадигмою XVІІІ століття, і саме з нею безпосередньо й пов’язана творчість Стерна.

Становлення і розвиток сентименталізму спричинені тими світоглядними й ідеологічними зрушеннями, що відбувалися всередині просвітницького руху, з перенесенням центру ваги з розуму на почуття. На це вказує і назва художнього напрямку, яка походить від англійського слова sentіment – почуття. Сентименталізм слушно визначають як першу реакцію на просвітницький раціоналізм, котра, проте, ще відбувалася у загальних рамках Просвітництва. Головним у людській природі вважається вже не розум, а «серце» як вмістилище почуттів. Виступаючи речником цих нових віянь, Ж.-Ж. Руссо проголошував: «Розум може помилятися, серце – ніколи», саме воно є надійним наставником і провідником на шляху чесноти. Вважалося, що серце пізнає істини, недоступні «холодному розуму». Справжній розум прислухається до голосу серця, що й дозволяє йому осягнути глибинні істини. А філософ Д. Юм проголошує, що «розум був, є і залишається рабом пристрастей», і далі твердить, що дії і оцінки людей засновуються не на підказках розуму, а на емоціях або «активних відчуттях». Проте сентименталізм зберігає внутрішній зв’язок із Просвітництвом, його засадничими принципами й установками: емоційність поєднується з розсудливістю, «культ серця» – з повчальністю, загалом за певними винятками (а такий і складає, насамперед, Л. Стерн), сентименталісти дотримуються просвітницького розуміння завдань і функцій літератури.