Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Якось увечері дядько Тобі, поклавши на стіл свою люльку, перераховував про себе по пальцях (починаючи з великого) всі досконалості місіс Водмен одну за одною; оскільки два чи три рази уряд, тому що він пропускав деякі з них або лічив інші двічі, йому довелося прикрим чином збиватися, перш ніж він доходив до середнього пальця, – Зроби милість, Тріме! – сказав він, знову беручи свою люльку, – принеси мені перо та чорнило. – Трім приніс також папір.

– Візьми цілий аркуш – Тріме! – сказав дядько Тобі, зробивши йому в той же час люлькою знак узяти стілець і сісти біля нього до столу. Капрал слухався – розклав перед собою папір – узяв перо й умочив його в чорнило.

– У неї тисячі доброчесностей, Тріме, – сказав дядько Тобі. —

– Накажете їх записати, ваша милість? – мовив капрал.

– Спочатку потрібно їх розмістити по порядку, – заперечив дядько Тобі; – бо з усіх її досконалостей, Тріме, найбільше мене приваблює і слугує в моїх очах порукою за всі інші жалісливий склад її характеру і дивне її людинолюбство. – Оголошую привселюдно, – додав дядько Тобі, спрямувавши при цих словах погляд у стелю, – що, коли б я був тисячу разів її братом, Тріме, і тоді вона не могла б наполегливіше та зворушливіше розпитувати про мої страждання, – хоча тепер вона цього більше не робить.

У відповідь на це урочисте запевнення дядька Тобі капрал тільки уривчасто кашлянув. – Він повторно занурив перо в чорнильницю, і коли дядько Тобі вказав кінцем своєї люльки на самісінький верх аркуша в лівий його кут, – капрал вивів слово ЛЮДИНОЛЮБСТВО – ось так.

– Скажи, будь ласка, капрале, – мовив дядько Тобі, коли Трім закінчив, – чи часто місіс Бригітта розпитує тебе про рану в колінну чашку, яку ти дістав у битві при Ландені?

– Вона ніколи мене про неї не запитує, з дозволу вашої милості.

– У цьому, капрале, – мовив дядько Тобі переможно, настільки дозволяла природна доброта його, – в цьому позначається відмінність характерів пані та служниці – якби негаразди війни послали мені таке ж нещастя, місіс Водмен сто разів розпитала б про всі обставини, що відносяться до нього. – Вона, з дозволу вашої милості, розпитувала б вдесятеро частіше про пах вашої милості. – Біль, Тріме, в обох випадках однаково тяжкий – і Співчуття виявилося б однаково. —

– Господь з вами, ваша милість! – вигукнув капрал, – яке діло співчуттю жінок до рани в колінну чашку чоловіка? Роздробися вона у вашої милості на десять тисяч шматків у ділі при Ландені, місіс Водмен так само мало про неї турбувалася б, як і Бригітта; тому що, – додав капрал, знизивши голос і дуже чітко викладаючи свої підстави, —

Коліно розташоване на великій відстані від головних сил – тим часом пах, як відомо вашій милості, поміщається на самісінькій куртині фортеці .

Дядько Тобі видав тривалий свист – але так тихо, що його ледве можна було чути по інший бік столу.

Капрал зайшов занадто далеко, щоб відступити, – в трьох словах він доказав решту. —

Дядько Тобі так обережно поклав свою люльку на камінні ґрати, наче ту було виткано з найтоншої павутини. —

– Ходімо до брата Шенді, – сказав він.

Поки дядько Тобі й Трім ідуть до будинку мого батька, я якраз встигну повідомити вас, що місіс Водмен уже декілька місяців як звірила свою таємницю моїй матері – і що місіс Бригітта, якій, окрім таємниць своєї пані, доводилося також нести тягар власних таємниць, щасливо звільнилася від цього подвійного тягаря за садовою огорожею, зваливши його на Сузанну.

Що стосується моєї матері, то вона не бачила тут нічого такого, через що варто було б здіймати щонайменший галас, – зате Сузанна цілком підходила для всіх цілей і видів, які тільки у вас можуть бути при розголошенні сімейної таємниці; вона негайно знаками повідомила її Джонатану – а Джонатан, теж знаками, куховарці, коли та смажила баранячу ногу; куховарка продала її, разом із залишками кухонного жиру, за декілька пенсів форейторові, який проміняв її скотарці на річ, що коштувала майже стільки ж, – і хоча він говорив пошепки на сіннику, мідна сурма Поголосу підхопила ледве чутні звуки й рознесла їх по всій околиці. – Словом, не було старої в селі й на п’ять миль навкруги, яка не розуміла б труднощів розпочатої дядьком Тобі облоги й не знала б секретних статей, які затримували здачу. —

Мій батько, що мав звичай підводити все, що траплялося в природі, під яку-небудь гіпотезу, внаслідок чого ніхто так не розпинав Істини, як він, – почув новину якраз у той час, коли дядько Тобі вирушив у дорогу; несподівано спалахнувши обуренням при звістці про нанесену братові образу, він доводив Йорику, незважаючи на присутність моєї матері, – не тільки що «в кожній жінці сидить біс і що вся справа тут в ласолюбстві», але що всяке зло і невпорядкованість у світі, хоч які б вони були, від гріхопадіння Адама до гріхопадіння дядька Тобі (включно) так чи інакше зумовлені цим неприборканим бажанням.