Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

У цілому життя Стерна до появи «Трістрама Шенді» небагате на події. Це було життя приватної людини, яке пройшло переважно в провінції, далеко від столичної політичної та літературної арен, одноманітне і рутинне життя сільського священика, яке, однак, залишало достатньо часу для його справжнього життя, інтелектуального й творчого, якому віддавався Стерн. Був у житті Стерна і просвіток – замок Скелтон його університетського приятеля і далекого родича Джона Холла-Стівенсона, одного з тих аристократів-ексцентриків, на яких так багата Англія XVІІІ століття (до речі, його вважають прототипом Євгенія у «Трістрамі Шенді»). Тут збиралося веселе вільнодумне товариство, яке своїм девізом обрало девіз Телемського абатства у Рабле – «Роби, що хочеш», і прозвало себе «демоніаками». В ньому цінувалися не лише розваги, а й дотепність, вільна гра розуму, нешанобливе ставлення до здорового глузду й прописних істин. Атмосфера, що панувала в цьому товаристві, була сприятлива для автора «Трістрама Шенді» й «Сентиментальної подорожі». Крім того, в замку Стівенсона була чудова бібліотека, яка стала джерелом непересічної ерудиції письменника. «Схибнутий замок», як його зазвичай називали в Йоркширі, знаходився на відстані приблизно сорока миль від Лісового Саттона, який Стерн обрав собі за постійне місце проживання, та незважаючи на завантаженість – виконання обов’язків вікарія у двох парафіях і каноніка у Йоркмінстері, – він, схоже, був частим гостем у цьому замку. Тож чи варто дивуватися вишукано розкутій, дотепній світській манері спілкування з читачами сільського пастора – автора «Трістрама Шенді».

Коли був надрукований «Трістрам Шенді», Стернові виповнилося 46 років. Відомостей про ці роки життя письменника у нас небагато, майже всі вони взяті з його мемуарів, які він писав для доньки і які містять лаконічні записи й обмаль розгорнутих історій та коментарів. Значно більше ми знаємо про Стерна останніх восьми років життя – тих, що наступили за публікацією його першого роману. Під кінець життя Стерна його плин радикально змінився, із скромного пастора з глухого куточка Йорку він перетворився на публічну особу: став часто виїжджати до столиці, зав’язалося жваве листування з кореспондентами в Англії та поза її межами, передусім у Франції. Ці листи відбили не лише події його життя, але й плани, думки й переживання, надаючи багатий матеріал біографам. З Лісового Саттона він переїхав до Коксволда; будинок священика при коксволдській церкві, у якому Стерн проживав з 1760 пo 1768 рік (у наш час там музей), отримав назву Шенді-хола. Свій час він поділяв між Шенді-холом, де, в основному, перебігав його творчий процес, і Лондоном, куди він навідувався у видавничих справах і де часом надовго затримувався у справах світських.

Наприкінці життя у Стерна загострюється хвороба – сухоти, на які він страждав змолоду, й узимку 1761–1762 рр. він бере дозвіл на річну відпустку, наводить лад у справах – на випадок смерті – й не без труднощів (ще не закінчилася Семирічна війна й Англія перебувала з Францією у стані війни) виїжджає до Франції. У Парижі він зробив зупинку, – і тут виявилося, що його слава перелетіла Ла-Манш, у французькій столиці він був прийнятий ще з більшим інтересом та захопленням, ніж у Лондоні. Причому, на відміну від Лондона, в Парижі до нього поставилися прихильно в літературних колах, зокрема Вольтер і Дідро. У Парижі Стерн знайомиться з культурною та інтелектуальною елітою Франції, зокрема зближується з енциклопедистами, особливо з бароном Гольбахом і Дідро, знайомиться з Кребійоном-сином, автором знаменитого роману рококо «Помилки сердця і розуму», іншими діячами мистецтва.

Стерн провів у Парижі три місяці, по тому продовжив подорож на південь Франції, у якій до нього приєдналися дружина і донька. За рік вони відвідали Тулузу, Марсель, Екс-де-Прованс, побували у Піринеях й облаштувалася на зиму у Монпельє. Враження від цієї подорожі Стерн відбив, зокрема, у сьомому томі «Трістрама Шенді». Хвороба нібито відступила, і навесні 1764 року Стерн вирушає до Англії, проте сам: дружина вирішила залишитись у Франції до закінчення навчання їхньої доньки. Літо він проводить у Лондоні, а восени повертається до Шенді-хола, де занурюється у роботу над черговим томом «Трістрама Шенді». Та за рік його здоров’я знову погіршується й він змушений удруге відбути до Франції. Нова подорож до Європи тривала сім місяців, її маршрут пролягав через Париж, Ліон і Турин до Італії, де він відвідав Мілан, Парму, Флоренцію, Рим та Неаполь. Повернувшись до Йоркшира, Стерн дописує останній том «Трістрама Шенді», проте його думки вже зайняті книгою, викликаною до життя щойно завершеною мандрівкою; нею стала «Сентиментальна подорож Францією та Італією». Ця книга, окрім іншого, несе відбиток останнього кохання письменника: звернення до Елізи, клятви у вірності їй тощо. З Елізою Дрейпер Стерн познайомився у 1766 році в Лондоні, та невдовзі вона була змушена повернутися до чоловіка, який працював у Бомбеї. Листи «Йорика до Елізи», відчутно «літературні», були опубліковані його донькою у 1775 р., після смерті письменника.