Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Можна зрозуміти сучасників Стерна, які не спромоглися адекватніше сприйняти цей роман. Він належить до тих творів, глибина змісту, іронічна тонкість яких розкриваються не відразу. До того ж це твір, який дерзновенно поривав з усталеними жанровими й стильовими канонами, в якому здійснюється негаласливий, але радикальний переворот художнього мислення й творчості. «Він ніби розбирає роман, який на той час склався, на великі і дрібні, навіть найдрібніші частини, розкручує його на гвинтики і примушує здивованого читача, хоче той, чи ні, долучитися до цього доведеного до крайнощів – майже абсурду аналізу творчого процесу» (А. Єлістратова). Роз’єднує, щоб знову їх скласти, але вже у порядку, визначеному ним самим. Роман був також поглибленням сентименталізму, але це поглиблення переходило і в його долання та відкриття нових, незвіданих горизонтів літературної творчості.

Незвичайність роману починається вже з його заголовку. У ньому знаходимо не традиційне «життя й пригоди» (Робінзона Крузо, Джозефа Ендрюса, Родеріка Рендома і т. д.), а «Життя й думки Трістрама Шенді, джентльмена», і це дуже промовисто й багатозначно: думки, опінії (opіnіons) замість пригод (adventures). Передусім це засвідчує перенесення основного інтересу з того, що відбувається в об’єктивному світі, на внутрішній світ думок і почуттів героїв.

Цим незвичайність твору не вичерпується: починається він від зачаття героя, добру третину займає в ньому розповідь про його народження («як бачите, я вже дійшов майже до середини четвертого тому, а все ще не можу вибратися з дня мого народження», – бідкається оповідач, а в останніх томах герой досягає того віку, коли батьки заводять розмову про те, чи не пора йому дитяче платтячко замінити на штанці. Фактично, роль традиційного сюжетного каркасу грає у ньому історія появи героя на світ (а не історія його життя), на який нанизано безліч інших епізодів, проте вони практично не стосуються анонсованого «життя Трістрама Шенді». Тут є багато історій про життя і з життя основних персонажів та персонажів епізодичних, деякі з них грають роль «вставних новел», як, приміром, історія про Лефевра із сьомого тому роману, яка стала настільки популярною, що кілька разів видавалася окремою книжечкою і зажила, можна сказати, самостійним життям. Причини її популярності зрозумілі: вона більше відповідала домінуючій лінії розвитку сентименталізму, більше задовольняла смаки широкої читацької аудиторії. У ній вдосталь патетики й сентиментальності у побутовому сенсі слова, й практично невідчутна іронія, яка робить сентименталізм Стерна таким особливим у контексті європейського сентименталізму і часом збиває з пантелику навіть читачів-інтелектуалів.

Думок у романі теж багато, дуже багато, особливо зважаючи на любов до філософствування батька Трістрама, Вальтера Шенді. Та ось щодо думок самого Трістрама… Річ у тому, що роман нібито пише, як свої спогади, дорослий Трістрам Шенді. Це була б доволі традиційна для роману ХVІІІ ст. форма оповіді, якби дійсно герой мав намір розповісти про себе, своє життя і свої думки. Але це не мемуари, насправді йдеться не стільки про особистість «мемуариста», скільки про процес творення роману. До цього процесу він залучає і читача, розмірковуючи над тим, як йому краще упоратись із поставленим завданням, апелюючи до нього й скаржачись на труднощі. Перед нами вимальовується образ невправного, незграбного оповідача. Процес народження Трістрама Шенді, у буквальному сенсі, відбувається паралельно із народженням самого роману з його автором-наратором, поки ще невмілим, який лише опановує мистецтво оповіді. Адже Трістрам-дитина (до певного моменту навіть ще ненароджена) й Трістрам-зріла людина, яка намагається опанувати минуле, втіливши його у формі роману, існують в одній часовій площині, яка поєднує час сюжетний і час оповідача. Це відкриття Стерна буде підхоплене наступними поколіннями романістів, не в останню чергу Діккенсом, який його з успіхом застосує у «Девіді Копперфілді» і «Великих сподіваннях».

Та якби всі труднощі на цьому закінчувалися. Герой і сам заплутується, й нас, читачів, заплутує, коли скаржиться, що він приречений на нескінченне писання автобіографії. У цьому пасажі до складного поєднання часових планів роману (часу сюжетного, часу оповідача, часу спогадів і часу читання) додається нескінченність, яка постає із математичних розрахунків і принципово унеможливлює завершення праці Трістрама. Цю проблему нашого героя-оповідача філософ і математик Бертран Рассел у своїй книзі «Містицизм і логіка» (1918) охрестив «парадоксом Трістрама Шенді» й залучив його для ілюстрування свого розуміння концепту нескінченності – досяжної, на його думку, якщо мати у своєму розпорядженні нескінченну кількість одиниць часу. Трістрам за рік праці зумів описати лише один день, а щоб описати наступний день, йому знадобиться ще один рік. Це доводить його до розпачу, адже матеріал буде накопичуватися швидше, ніж він встигатиме його обробляти, й тому він приречений на те, щоб ніколи не завершити своєї праці. У параметрах свого розуміння концепту нескінченності Рассел вважає, що «парадокс Шенді» має рішення – звісно, лише теоретично, адже у розпорядженні смертного нескінченної кількості днів не буває, – і підтверджує це формулами, відтворювати які ми тут не будемо. Треба думати, що роман Стерна містить чимало й інших загадок, парадоксів, шарад, і не варто навіть братися стверджувати, що всі вони виявлені і на всі знайдені відповіді. Але що можна з упевненістю стверджувати, так це те, що читання цієї книги стимулює роботу думки.