Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Це зграя брехунів, я гадаю, – вигукнув Трім.

– Не знаю, вже з якої причини, – сказав дядько Тобі, – але вони із цього приводу помиляються, як показує жалюгідний стан, в якому перебуває у них нині фортифікація: адже вони знають із неї тільки fossé [387]із цегляною стіною, та до того ж іще не фланкований, – а те, що вони видають нам за бастіон на кожному його розі, побудовано так по-варварськи, що всякий це сприйме…

– За один із семи моїх зáмків, з дозволу вашої милості, – сказав Трім.

Дядько Тобі хоча й украй потребував якого-небудь порівняння, проте ввічливо відхилив пропозицію Тріма – але коли той йому сказав, що у нього є в Богемії ще півдюжини замків, яких він не знає, як здихатися, – дядько Тобі був такий зворушений простодушним жартом капрала – що перервав своє міркування про порох – і попросив капрала продовжувати історію про короля богемського та сім його замків.

– Цей нещасний король богемський… – сказав Трім. – Значить, він був нещасний? – вигукнув дядько Тобі, який так занурився у своє міркування про порох та інші військові речі, що хоча і попросив капрала продовжувати, все-таки численні зауваження, якими він переривав бідолаху, не настільки виразно були відсутні в його свідомості, щоб зробити для нього зрозумілим цей епітет. – Значить, він був нещасний , Тріме? – з почуттям сказав дядько Тобі. – Капрал, пославши насамперед це злощасне слово з усіма його синонімами до дідька, подумки пробіг найголовніші подій з історії короля богемського; але всі вони показували, що – король був щаслива людина, що коли-небудь жила на землі, – і це збило капрала з пантелику; не бажаючи, проте, брати назад свій епітет – ще менше – пояснювати його – і щонайменше – перекручувати факти (як роблять це люди науки) на догоду упередженій теорії, – він подивився на дядька Тобі, шукаючи від нього допомоги, – але побачивши, що дядько Тобі чекає від нього того ж самого, – прокашлявся і вів далі. —

– Цей король богемський, з дозволу вашої милості, був нещасний тому – що дуже любив мореплавання і морську справу – а сталося так, що в усьому богемському королівстві не було жодного морського порту. —

– Звідки ж, у дідька, йому там бути, Тріме? – вигукнув дядько Тобі. – Адже Богемія країна континентальна, і нічого іншого в ній статися не могло б. – Могло б, – заперечив Трім, – якби була воля Божа. —

Дядько Тобі ніколи не говорив про суть і основні властивості Бога інакше, як із невпевненістю й нерішучістю. —

– Не думаю, – заперечив дядько Тобі, трохи помовчавши, – бо, оскільки, як я сказав, країна континентальна і межує з Сілезією та Моравією на сході, з Лузацією та Верхньою Саксонією на півночі, з Франконією на заході і з Баварією на півдні, Богемія не могла б досягти моря, не переставши бути Богемією, – так само як і море, з іншого боку, не могло б дійти до Богемії, не затопивши значної частини Німеччини та не винищивши мільйони нещасних її жителів, які не в змозі були б від нього врятуватись. – Який жах! – вигукнув Трім. – Це свідчило б, – м’яко додав дядько Тобі, – про таку безжальність батька всякого милосердя – що, мені здається, Тріме, – така річ жодним чином не могла б статися.

Капрал вклонився на знак своєї повної згоди і вів далі:

– Отже, одного прекрасного літнього вечора королю богемському нагодилося піти погуляти з королевою та придворними. – Оце інша справа, Тріме, тут слово нагодилося цілком доречне, – вигукнув дядько Тобі, – тому що король богемський міг піти погуляти з королевою, а міг і не піти, – це була справа випадку, могло статись і так і отак, залежно від обставин.

– Король Вільгельм, з дозволу вашої милості, – сказав Трім, – був тієї думки, що все зумовлено на цьому світі, а тому часто мовив своїм солдатам: «У кожної кулі своє призначення». – Він був велика людина, – сказав дядько Тобі. – І я до цього дня вважаю, – вів далі Трім, – що постріл, який вивів мене з ладу в битві при Ландені, спрямований був у моє коліно тільки для того, щоб звільнити мене зі служби його величності і призначити на службу до вашої милості, де я буду оточений більшою дбайливістю, коли постарію. – Інакше цього ніяк не пояснити, Тріме, – сказав дядько Тобі.

Серця пана і слуги були однаково схильні до раптового переповнення почуттям, – запанувало коротке мовчання.

– Крім того, – сказав капрал, поновлюючи розмову, – але веселішим тоном, – коли б не було цього пострілу, мені ніколи б не довелося, з дозволу вашої милості, закохатися. —