Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Жив собі, з дозволу вашої милості, – сказав капрал, підвищивши голос і радісно потираючи руки, – один король богемський…

– Пропусти рік зовсім, Тріме, – сказав дядько Тобі, нахиляючись до капрала і кладучи йому руку на плече, мовби на знак вибачення за те, що він його зупинив, – пропусти його зовсім, Тріме; історія може відмінно обійтися без цих тонкощів, якщо оповідач не цілком у них упевнений. – Упевнений у них! – мовив капрал, хитаючи головою. —

– Твоя правда, – відповів дядько Тобі; – не легко, Тріме, людині, вихованій, як ти та я, для військової справи, яка рідко заглядає вперед далі за кінець свого мушкета, а назад далі за свій ранець, не легко такій людині все це знати. – Де ж їй це знати, ваша милість! – сказав капрал, скорений манерою міркування дядька Тобі стільки ж, як і самим його міркуванням, – у неї досить інших турбот; коли вона не в ділі, не в поході й не несе гарнізонної служби – їй потрібно, з дозволу вашої милості, чистити свій мундир – голитись і митися, щоб завжди мати такий вигляд, як на параді. Яка потреба солдатові, з дозволу вашої милості, – переможно додав капрал, – тямити що-небудь у географії?

– Ти, певно, хотів сказати у хронології , Тріме, – відповів дядько Тобі; – бо знання географії і для солдата абсолютно необхідне; він має бути ґрунтовно знайомий із усіма країнами, в які приведе його обов’язок служби, а також з їх кордонами; він має знати кожне місто, містечко, село та селище з усіма каналами, дорогами та обхідними шляхами, що ведуть до них; з першого ж погляду, Тріме, він має назвати тобі кожну велику або малу річку, через яку він переходить, – в яких горах бере вона початок – по яких місцях протікає – доки судноплавна – де її можна перейти вбрід – і де не можна; він має знати урожай кожної долини не гірше, ніж селянин, який її обробляє, й уміти зробити опис або, якщо буде потрібно, накреслити точну карту всіх рівнин і ущелин, укріплень, підйомів, лісів і боліт, через які або по яких належить пройти його армії; він має знати, що кожна країна виробляє, її рослини, мінерали, води, тварин, погоду, клімат, температуру, її жителів, звичаї, мову, політику і навіть. релігію.

– Інакше хіба мислимо було б зрозуміти, капрале, – вів далі дядько Тобі, розпалившись і зводячись на ноги у своїй будці, – як міг Мальборо зробити зі своєю армією похід від берегів Мааса до Бельбурга; від Бельбурга до Керпенорда – (тут уже й капрал не міг довше всидіти на місці); від Керпенорда, Тріме, до Кальсакена; від Кальсакена до Нейдорфа; від Нейдорфа до Ланденбурга; від Ланденбурга до Мільденгейма; від Мільденгейма до Ельхінгена; від Ельхінгена до Гінгена; від Гінгена до Бальмерсгофена; від Бальмерсгофена до Шелленберга, де він прорвав ворожі укріплення, форсував перехід через Дунай, переправився через Лех, – проник зі своїми військами в саме серце імперії, пройшовши на чолі їх через Фрейбург, Гокенверт і Шенефельд до рівнин Бленгейма і Гохштета? – Хоч який він великий полководець, капрале, а кроку ступити б не міг, не міг би зробити навіть денного переходу без допомоги географії . – Що ж до хронології , Тріме, – вів далі дядько Тобі, знову спокійно всідаючись у вартівні, – то я, признатися, гадаю, що солдат найлегше міг би обійтися без цієї науки, коли б не надія, що вона коли-небудь визначить йому час винаходу пороху, бо страшна його дія, що подібно до грому все перед собою вергає, ознаменувала для нас нову еру в галузі військової справи, змінивши докорінно характер нападу та оборони, як на суші, так і на морі, та зажадавши від військових такого мистецтва і спритності, що не шкода ніяких зусиль для точного визначення часу його відкриття – і встановлення, яка велика людина і за яких обставин зробила це відкриття.

– Я не збираюся, – вів далі дядько Тобі, – вступити в суперечку з істориками, які всі згодні, що тисяча триста вісімдесятого року після народження Христа, за царювання Венцеслава, сина Карла Четвертого, [383]

– якийсь священик, на ім’я Шварц, [384]навчив вживання пороху венеціанців у їх війнах із генуезцями, але, поза сумнівом, він не був першим, бо, якщо вірити дон Педро, єпископові Леонському… – Як це вийшло, з дозволу вашої милості, що священики та єпископи стільки завдавали клопоту своїм головам порохом? – Бог його знає, – відповів дядько Тобі, – провидіння звідусіль дістає добро. – Отже, дон Педро стверджує у своїй хроніці про короля Альфонса, завойовника Толедо, що тисяча триста сорок третього року, тобто аж за тридцять сім років до вищезгаданої дати, секрет виготовлення пороху був добре відомий, і його вже у той час із успіхом застосовували як маври, так і християни, не лише в морських битвах, але і при багатьох достопам’ятних облогах в Іспанії та Берберії. [385]– Усім відомо також, що чернець Бекон [386]докладно писав про порох і великодушно залишив світу рецепт його виготовлення ще за сто п’ятдесят років до народження Шварца – і що китайці, – додав дядько Тобі, – ще більше збивають нас з пантелику та заплутують усі наші розрахунки, нахваляючись, ніби цей винахід був їм відомий за декілька століть навіть до Бекона. —