Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Я ніколи не думав Тріме, – сказав дядько Тобі, – щоб можна було закохатися так раптом.

– Можна, з дозволу вашої милості, коли ви на шляху до того, – заперечив Трім.

– Зроби милість, – сказав дядько Тобі, – розкажи мені, як це сталося.

– Із превеликим задоволенням, – сказав капрал, низько вклонившись.

– Весь цей час, – вів далі капрал, – мені вдавалось уникнути любові, і вдалося б минути її зовсім, якби доля не ухвалила інакше, – а від долі не втечеш.

– Сталося це в неділю, пополудні, як я вже сказав вашій милості. —

– Старий і дружина його кудись пішли. —

– Усе в будинку було тихо і спокійно, як опівночі. —

– Не було навіть качки або каченяти на дворі.

– Коли прекрасна бегінка увійшла відвідати мене.

– Моя рана почала вже гоїтися – запалення пройшло, але змінилося таким нестерпним свербежем вище і нижче за коліно, що я через нього всю ніч не стуляв очей.

– Дайте я подивлюся, – сказала вона, опустившись на коліна біля мого ліжка і поклавши руку на хворе місце. – Треба тільки трішки розтерти, – сказала бегінка, і з цими словами, вкривши мою ногу простирадлом, почала розтирати нижче коліна, водячи вказівним пальцем правої руки назад і вперед біля самого краю бинта, яким були стягнуто пов’язки.

Через п’ять-шість хвилин я відчув легкий дотик кінчика її другого пальця – скоро він ліг плазом поряд із першим, і вона продовжувала терти таким чином досить довго; ось саме тоді я і подумав, що не минути мені любові, – кров кинулася мені в обличчя, коли я побачив, яка біла в неї рука, – ніколи в житті, з дозволу вашої милості, не побачу я більше такої білої руки. —

– На такому місці, – сказав дядько Тобі. —

Хоча справа ця була для капрала зовсім не жартівлива – він не міг утриматися від усмішки.

– Побачивши, яку мені це приносить користь, молода бегінка, – вів далі капрал, – від розтирання двома пальцями – перейшла через деякий час до розтирання трьома – потім мало-помалу пустила в хід четвертий палець – і нарешті почала терти всією рукою. Більше я ні слова не скажу про руки, з дозволу вашої милості, – а тільки рука її була м’якша за атлас. —

– Зроби послугу, Тріме, розхвалюй її скільки завгодно, – сказав дядько Тобі, – я з іще більшим задоволенням слухатиму твою історію. – Капрал найщирішим чином подякував свого пана, але оскільки більше йому нічого було сказати про руку бегінки – він, щоб не повторюватися, перейшов до опису дії, яку вона на нього вчинила.

– Прекрасна бегінка, – сказав капрал, – продовжувала старанно розтирати всією рукою мою ногу нижче коліна – так що я став навіть побоюватись, як би таке завзяття не натомило її. – Я готова зробити заради Христа, – сказала вона, – в тисячу разів більше, – і з цими словами перемістила свою руку вище коліна, де я теж скаржився на свербіж, і почала розтирати це місце.

Я помітив тоді, що починаю закохуватися. —

– Поки вона таким чином тер-тер-терла – я відчував, як любов, з дозволу вашої милості, поширюється з-під її руки по всіх частинах мого тіла. —

– Чим старанніше вона розтирала і чимдалі сягала її рука – тим сильніше розгорявся вогонь у мене в жилах – доки зрештою два-три особливо широкі її рухи – довели мою пристрасть до вищої точки – я схопив її руку.

– Притиснув до своїх губ, Тріме, – сказав дядько Тобі, – а потім освідчився їй.

Чи завершилася любов капрала саме так, як описав дядько Тобі, це не важливо; достатньо того, що вона містила в собі суть усіх любовних романів, коли-небудь написаних з початку світу.

Як тільки капрал – або, вірніше, дядько Тобі за нього – закінчив історію своєї любові – місіс Водмен мовчки вийшла з альтанки, заколола шпилькою чіпець, пройшла через вербову хвіртку у володіння дядька Тобі й повільно попрямувала до його вартівні: настрій дядька Тобі після розповіді Тріма був такий, що їй не можна було упускати таку сприятливу нагоду. —

– Атаку була розв’язано негайно, і дядько Тобі ще більш полегшив її, віддавши наказ капралові відвезти саперну лопату, заступ, кирку, кілки та інші предмети військового спорядження, розкидані на тому місці, де стояв Дюнкерк. – Капрал рушив у дорогу – поле було чисте.

А тепер посудіть, сер, як безглуздо, або в битві, або в творі, або в інших справах (чи римуються вони, чи ні), які нас чекають, – діяти за планом; адже якщо який-небудь план, незалежно від усяких обставин, заслуговував бути записаним золотими літерами (я розумію, в архіви Готама [391]) – так, уже звичайно, план атаки місіс Водмен на дядька Тобі в його вартівні за допомогою Плану. – Проте План, який висів там тепер, був планом Дюнкерка – історія облоги якого була історією, що розслабляє, і це руйнувало всяке враження, яке вдова могла справити; крім того, якби навіть їй удалося впоратись із цією перешкодою, – маневр пальців і рук у атаці на будку був настільки перевершений маневром прекрасної бегінки в Трімовій історії – що, незважаючи на всі колишні успіхи цієї визначної атаки, – вона тепер виявлялася найбезнадійнішою, яку тільки можна було здійснити. —