Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Можливо, мадам, вона не така вже велика, – заперечила Бригітта, – як ви побоюєтесь, – і крім того, я гадаю, – додала Бригітта, – що вона засохла. —

– Я б хотіла знати напевно – просто заради нього ж, – сказала місіс Водмен. —

– Ми всі дізнаємося достеменно не пізніше як через десять днів, – відповіла місіс Бригітта: – адже поки капітан залицятиметься до вас – я впевнена, містер Трім волочитиметься за мною – і я дозволю йому все, чого він побажає, – додала Бригітта, – аби все у нього вивідати. —

Заходів було вжито негайно – дядько Тобі й капрал, зі свого боку, продовжували приготування.

– Отже, – мовив капрал, взявшись під бік лівою рукою, а правою зробивши розмах, що обіцяв успіх – ніяк не менше, – якщо ваша милість дозволить мені викласти план нашої атаки…

– Ти мене добряче втішиш, Тріме, – сказав дядько Тобі, – і позаяк я передбачаю, що ти будеш у цій атаці моїм ад’ютантом, ось тобі для початку крона, капрале, щоб сприснути свій офіцерський патент.

– Отже, з дозволу вашої милості, – сказав капрал (спершу подякувавши поклоном за офіцерський патент), – ми насамперед дістанемо з великої похідної скрині шиті мундири вашої милості, щоб гарненько їх провітрити й переставити рукави на блакитному із золотом – крім того, я заново зав’ю вашу білу перуку рамільї – та пошлю за кравцем, щоб він вивернув тонкі ясно-червоні штани вашої милості. —

– Я б вважав за краще надіти червоні плисові, – зауважив дядько Тобі. – Вони погано сидять на вас, – сказав капрал.

– Тобі треба буде трохи почистити крейдою мою шпагу. – Вона тільки заважатиме вашій милості, – заперечив Трім.

– Зате ми виправимо пару бритв вашої милості – і я підновлю свою шапку монтеро та надіну полковий мундир бідолахи лейтенанта Лефевра, який ваша милість звеліли мені носити на згадку про нього, – і як тільки ваша милість чисто поголитеся – та надінете чисту сорочку і блакитний із золотом або тонкий ясно-червоний мундир – іноді один, іноді другий – і все буде готове для атаки, – ми сміливо підемо на приступ, наче проти бастіону, і в той же час, як ваша милість зав’яже бій із місіс Водмен у вітальні, на правому фланзі, – я атакую місіс Бригітту в кухні, на лівому фланзі; коли ж ми захопимо цей прохід, ручаюся, – сказав капрал, клацнувши пальцями над головою, – що перемога буде наша.

– Хотілося б мені вийти з честю з цієї справи, – сказав дядько Тобі, – але присягаюся, капрале, я вважав би за краще підійти до самого краю ворожої траншеї.

– Жінка – це зовсім інша річ, – сказав капрал.

– Так, я гадаю, – мовив дядько Тобі.

– Якщо яка-небудь із словесних вихваток мого батька здатна була розсердити дядька Тобі в період його закоханості, так це зазвичай перекручене вживання однієї фрази Іларіона-пустельника, який, оповідаючи про своє утримування, про свої пильнування, бичування й інші допоміжні засоби своєї релігії, – говорив (із дещо більшим базіканням, ніж личило пустельникові), що він вживає ці засоби з метою відучити свого осла (маючи на увазі своє тіло) ставати дибки.

Батько був у захваті від цього вислову; він не лише лаконічно виражав – але ще і гудив бажання і похоті нашої нижчої частини; протягом багатьох років життя мого батька він був улюбленим його висловом – він ніколи не вживав слова пристрасть – постійно замінюючи його словом осел . – Таким чином, із повним правом можна сказати, що весь цей час він провів на кістках або на спині свого або чужого осла.

Тут я мушу звернути вашу увагу на різницю між

ослом мого батька

і моїм коником – аби ви їх ретельно відособляли у вашій свідомості, коли про них заходить мова.

Адже мій коник, якщо ви ще пам’ятаєте його, тварина абсолютно безневинна; у нього навряд чи знайдеться хоч одна осляча волосина або хоч одна осляча риса. – Це жвавий коник, що відносить нас геть від дійсності, – чудасія, метелик, картина, нісенітниця – облоги дядька Тобі – словом, усе, на що ми стараємося сісти верхи, щоб поскакати від життєвих турбот і негараздів. – Він найкорисніша у світі тварина – і я зовсім не бачу, як люди могли б без нього обходитися. —

– Але осел мого батька – заради Бога, не сідайте – не сідайте – не сідайте – (я тричі повторив, чи не так?) – не сідайте на нього – це тварина хтива – і лихо людині, яка не перешкоджає йому ставати дибки.

– Ну, дорогий Тобі, – сказав батько, побачивши його вперше після того, як дядько закохався, – як почувається ваш Осел?