Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Дядько Тобі більше думав про те місце , де у нього схопився пухир, аніж про метафору Іларіона, – а оскільки думки (як ви знаєте), що обсідають нас, мають таку ж велику владу над звуками слів, як і над формою предметів, то йому здалося, ніби батько, що не дуже церемонився відносно вибору слів, запитав про стан хворого місця, назвавши його цим ім’ям; тому, незважаючи на присутність у кімнаті моєї матері, лікаря Слопа і містера Йорика, він вирішив, що найчемніше буде вжити слово, мовлене батьком. Коли людина поставлена перед альтернативою зробити ту чи іншу неблагопристойність, то хоч яку б із них вона зробила, люди – за моїми спостереженнями – завжди її осудять – тому я ніскільки не буду здивований, якщо вони засудять дядька Тобі.

– Моєму Ослові, – відповів дядько Тобі, – набагато краще, брате Шенді. – Батько покладав великі надії на свого Осла при цій атаці й неодмінно відновив би її, якби розкотистий сміх лікаря Слопа – і вигук, що вирвався у моєї матері: – О боже! – не прогнали його Осла з поля битви – після чого сміх зробився загальним – так що протягом деякого часу не могло бути й мови про те, щоб повести його знову в атаку. —

Тому розмова тривала без нього.

– Усі говорять, – сказала моя мати, – ви закохані, братику Тобі, – і ми сподіваємося, що це правда.

– Мені здається, сестричко, – відповів дядько Тобі, – я закоханий стільки ж, як усяка людина буває закохана. – Гм! – мовив батько. – Коли ж ви в цьому переконалися? – запитала матінка. —

– Коли лопнув мій пухир, – відповів дядько Тобі.

Відповідь дядька Тобі розвеселила батька – і він повів атаку спішившись.

– Стародавні, братик Тобі, – сказав батько, – одностайно визнають, що є два різко відмінні між собою види любові, залежно від того, який уражений нею орган – мозок чи печінка – і тому, я думаю, коли чоловік закоханий, йому слід трішки розібратися, якого виду його любов.

– Чи не однаково, брате Шенді, – заперечив дядько Тобі, – якого вона виду, аби чоловік одружився, любив свою дружину і мав од неї кількох дітей.

– Кількох дітей! – вигукнув батько, вставши зі стільця і подивившись просто у вічі матері, коли прокладав собі дорогу між нею і лікарем Слопом, – кількох дітей! – повторив батько слова дядька Тобі, ходячи туди й сюди по кімнаті. —

– Одначе не думай, дорогий брате Тобі, – вигукнув батько, враз опам’ятавшись і підійшовши до спинки стільця дядька, – не думай, що я б засмутився, якби ти народив їх хоч два десятки, – навпаки, я б радів – і обходився б, Тобі, з кожним із них, як лагідний батько. —

Дядько Тобі непомітно простягнув руку за спинку стільця, щоб потиснути руку батька. —

– Скажу більше, – вів далі батько, утримуючи руку дядька Тобі, – в тобі так багато, дорогий мій Тобі, солодких властивостей людської природи й так мало її кострубатості – шкода, що земля не заселена істотами, на тебе схожими! Коли б я був азіатським монархом, – додав батько, захопившись своїм новим проектом, – я б тебе зобов’язав, якби тільки це не виснажило твоїх сил – або не висушило занадто швидко первинної твоєї вологи – і не ослабило, братику Тобі, твоєї пам’яті й здатності уяви, до чого нерідко призводить захоплення цього виду гімнастикою, – я звів би тебе, дорогий Тобі, з красивими жінками мого царства і зобов’язав, nolens-volens, [396]зроджувати мені по одному підданому кожного місяця . —

Коли батько вимовив останнє слово цієї фрази, – мати моя понюхала тютюну.

– Але я б не захотів, – мовив дядько Тобі, – зроджувати дітей nolens-volens, тобто підневільно, навіть на догоду наймогутнішому монархові на землі. —

– І було б жорстоко з мого боку, братику Тобі, тебе змушувати, – сказав батько. – Я на цьому зупинився з метою показати тобі, що не відносно дітородіння – якщо ти до нього здатний – а відносно твоєї теорії любові та шлюбу мені б хотілося тебе виправити. —

– В усякому разі, – зауважив Йорик, – в судженні капітана Шенді про любов багато правди і здорового глузду; до речі сказати, до погано проведених годин мого життя, за які мені доведеться тримати відповідь, належать і ті, що пішли на читання безлічі квітчастих поетів і риторів, із яких я ніколи не міг стільки почерпнути. —

– Я бажав би, Йорику, – сказав батько, – щоб ви прочитали Платона; ви б дізналися з нього, що існують дві любові [397] . – Я знаю, що у стародавніх були дві релігії , – заперечив Йорик, – одна для простого народу, а інша для людей освічених; але, мені здається, одна любов могла б цілком задовольнити і тих і інших. —