Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Стусаном обох п’ят відразу (найприроднішим, одначе, який можна було зробити в її положенні – бо, якщо прийняти * * * * * за полуденне сонце, стусан її був північно-східним) вона вибила шпильку з пальців Бригітти – і етикет, що висів на ній, упав – упав і розбився вщент.

З усього цього ясно було, що вдова Водмен закохалася в дядька Тобі.

Голова дядька Тобі зайнята була у той час іншими речами, так що тільки після руйнування Дюнкерка, коли всі інші європейські справи було улагоджено, в нього знайшлося дозвілля повернути і цей борг ввічливості.

Стале таким чином перемир’я (якщо говорити з точки зору дядька Тобі – бо, на думку місіс Водмен, це був марно втрачений час) – тривало близько одинадцяти років. Але оскільки в усіх таких справах справжній бій розгоряється тільки після другого удару, хоч який би проміжок часу відділяв його від першого, – то я вважаю за краще назвати цю любовну історію інтригою дядька Тобі з місіс Водмен, а не інтригою місіс Водмен із дядьком Тобі.

Відмінність ця важлива.

Це не те, що відмінність між старим трикутним капелюхом – і трикутним старим капелюхом , через який між вашими превелебностями так часто спалахують суперечки, – різниця тут у самій природі речей. —

І, дозвольте мені сказати вам, панове, величезна різниця.

Отже, вдова Водмен любила дядька Тобі – а дядько Тобі не любив вдову Водмен, отже, вдові Водмен нічого не залишалось, як продовжувати любити дядька Тобі – або залишити його в спокої.

Вдова Водмен не побажала зробити ні те, ні інше. —

– Боже милосердний! – я забуваю, що й сам трохи схожий на неї; адже кожного разу, коли якій-небудь земній богині, нерідко в пору рівнодення, трапляється бути і тією, й іншою, і цією, так що через неї я не в змозі доторкнутися до свого сніданку – хоча їй і горя мало, чи з’їв я його, чи ні, -

– Будь вона проклята! – кажу я і посилаю її в Татарію, з Татарії на Вогняну Землю і так далі, до самого диявола. Словом, немає такого куточка в пеклі, куди б я не загнав мою богиню.

Але оскільки серце в мене ніжне і почуття в таку пору припливають і відпливають по десять разів за хвилину, то я миттю виводжу її звідти; але я завжди вдаюся до крайності, й тому поміщаю її в самому центрі Чумацького Шляху. —

Яскрава із зірок! ти випромінюватимеш владу твою на…

– Чорт би її взяв із усією її владою – бо при цьому слові я втрачаю всяке терпіння – нехай собі насолоджується своїм скарбом! – Присягаюся всім волохатим і страшним! – вигукую я, зриваючи з себе хутряну шапку та обертаючи її навколо пальця, – я б не дав і шести пенсів за дюжину таких, як вона!

– Але все-таки вона відмінна шапка (кажу я, насуваючи її на голову по самі вуха) – тепла – і м’яка, особливо коли ви її гладите по шерсті, – але на жаль! ніколи мені це не буде призначено – (тут моя філософія знову терпить крах).

– Ні; ніколи я не доторкнуся до цього пирога (знову нова метафора).

Скоринка і м’якуш,

Серединка і край.

Верх і низ – терпіти його не можу, ненавиджу його, відкидаю – мене нудить від самого його вигляду – Адже це

суцільний перець,

часник,

цибуля,

сіль і

чортове лайно. —

– Присягаюся великим архікухарем, який, мабуть, тільки й робить з ранку до вечора, що, сидячи біля вогнища, придумує для нас запалюючі страви, я ні за що у світі до них не доторкнуся. —

– О Трістраме! Трістраме! – вигукнула Дженні.

– О Дженні! Дженні! – відповідаю я, перейшовши таким чином до розділу дванадцятого.

– «Не доторкнуся до них ні за що у світі», – сказав я. —

Господи, як розпалив я свою уяву цією метафорою.

Звідси ясно, хоч що б ваші превелебності й ваші милості казали про це (я не говорю думали , – бо всякий, хто взагалі думає, – думає майже однаково як про цю, так і про інші речі), – ясно, що любов (принаймні, якщо визначати її в алфавітному порядку) є, поза сумнівом, одна зі справ, що вміють

Ажітувати,

Баламутити,

Ворохобити,

Гарячити; із усіх

Диявольських справ у житті – вона найбільш

Жагуча,

Занозиста (на Е, Є, И, І та Й сказати нічого),

Капризна,

Лірична з усіх людських пристрастей; в той же час вона найбільш

Mаловірна,

Hабридлива, така що

Обплутує,

Пустотлива,

Сум’ятлива,

Розважальна – (хоча, в дужках зазначу, Р має стояти перед С). – Коротше кажучи, природу її найкраще схопив мій батько, сказавши одного дня дядькові Тобі на закінчення довгого міркування на цю тему: – «Ви не в змозі зв’язати про неї двох думок, братику Тобі, без гіпаллага [375]». – Це що таке? – вигукнув дядько Тобі. —