Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Я так само думаю, – відповіла мати.

– А втім, якщо в нього буде дзиґа або фуркало. – Бідолашні діти, для них це однаково що вінець і скіпетр – треба ж їм куди-небудь це ховати. —

– Замовляйте які вам подобаються, містере Шенді, – відповіла мати.

– Хіба, по-вашому, не моя правда? – додав батько, вимагаючи, таким чином, від матері точної відповіді.

– Цілком, – сказала мати. – якщо це вам подобається, містер Шенді. —

– Ну от, ви завжди так, – вигукнув батько, втративши терпіння. – Подобається мені. – Ви наполегливо не бажаєте, місіс Шенді, і я ніяк не можу вас навчити робити відмінність між тим, що подобається, і тим, що годиться. – Це відбувалося недільної ночі, – й про подальші події розділ цей нічого не говорить.

Обговоривши питання про штани з матір’ю, – батько звернувся за порадою до Альберта Рубенія, [292]але Альберт Рубеній обійшовся з ним на цій консультації ще вдесятеро гірше (якщо це можливо), ніж батько обійшовся з матір’ю. Справді, Рубеній написав ціле ін-кварто De re vestіarіa veterum [293]і, отже, його обов’язком було дати батькові деякі роз’яснення. – Вийшло зовсім зворотне: батько міг би з великим успіхом витягнути з чиєї-небудь довгої бороди сім основних доброчесностей, аніж вивудити з Рубенія хоча б одне слово з теми, що цікавила його.

По всіх інших статтях одягу стародавніх Рубеній був дуже щирий із батьком – і дав йому цілком задовільні відомості про

Тогу, або мантію,

Хламиду,

Ефоду,

Туніку, або хітон,

Синтезу,

Пенулу,

Лацерну з куколем,

Палудаменту,

Претексту,

Сагу, або солдатський плащ,

Трабею, яка, згідно зі Светонієм, була трьох видів. —

Але яке ж відношення має все це до штанів? – сказав батько.

Рубеній виклав йому на прилавок усі види взуття, які були в моді у римлян. – Там були

Відкриті черевики,

Закриті черевики,

Домашні туфлі,

Дерев’яні черевики,

Сокки,

Котурни,

І Військові черевики на цвяхах ізширокими головками, про які згадує Ювенал.

Там були

Калоші на дерев’яній підошві,

Дерев’яні сандалі,

Туфлі,

Сирові черевики,

Сандалі на ремінцях.

Там були

Повстяні черевики,

Полотняні черевики,

Черевики зі шнурками,

Плетені черевики,

Calceі іncіsі, [294]

Calceі rostratі. [295]

Рубеній показав батькові, як добре всі вони сиділи, – як вони закріплювалися на нозі – якими шнурками, ремінцями, ременями, стрічками, пряжками і застібками. —

– Але я хотів би дізнатися що-небудь відносно штанів, – сказав батько.

Альберт Рубеній повідомив батька, – що римляни виробляли для своїх суконь різні матерії – одноколірні, смугасті, візерунчасті, вовняні, заткані шовком і золотом. – Що полотно почало входити в загальне використання тільки в епоху занепаду імперії, коли його ввели в моду єгиптяни, які оселилися серед них;

– що особи знатні та багаті відзначалися тонкістю та білизною свого одягу; білий колір (разом із пурпуром, який присвоєно було вищим сановникам) вони полюбляли найбільше й носили в дні народження та на громадських святах; – що, за свідченням кращих істориків того часу, вони часто посилали чистити й білити свої сукні в шерстомийні; – але що нижчі класи, щоб уникнути цієї витрати, носили зазвичай темні сукні з матерій грубішого вироблення – до початку царювання Августа, коли раби почали одягатися так само, як і їх пани, і було втрачено майже всі відмінності в одязі, за винятком latus clavus. [296]

– А що це таке latus clavus? – запитав батько.

Рубеній йому сказав, що з цього питання між ученими досі ще йде суперечка. – Що Егнацій, Сігоній, Боссій Тичинський, Баїфій, Будей, Салмасій, Ліпсій, [297]Лацій, Ісак Казабон [298]і Йосиф Скалігер [299]усі розходяться між собою – і сам він розходиться з ними. – Що великий Баїфій у своєму «Гардеробі стародавніх», розділ XІІ, – чесно признається, що не знає, що це таке – шов – запонка – ґудзик – петля – пряжка – чи застібка. —

– Батько втратив коня, але залишився в сідлі. – Це гачки та петлі, – сказав батько, – і замовив мені штани з гачками та петлями.

Тепер нам належить перенестися на нову сцену подій. —

– Залишмо ж штани в руках кравця, який їх шиє і перед яким стоїть батько, спираючись на палицю, читаючи йому лекцію про latus clavus і точно вказуючи те місце поясу, де його потрібно пришити. —

Залишмо мою матір – (найапатичнішу з жінок) – байдужу до цієї частини туалету, як і до всього, що її стосувалося, – тобто – що не надавала ніякого значення тому, як річ буде зроблено, – аби тільки її було зроблено. —