Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Коли дядько Тобі обернув усе майно покійного на гроші та улагодив розрахунки між Лефевром і полковим агентом і між Лефевром і всім людським родом, – на руках у дядька Тобі залишився тільки старий полковий мундир та шпага; тому він майже без усяких перешкод уступив в управління спадком. Мундир дядько Тобі подарував капралові: – Носи його, Тріме, – сказав дядько Тобі, – доки триматиметься на плечах, на пам’ять про бідолашного лейтенанта. – А це, – сказав дядько Тобі, взявши шпагу й оголивши її, – а це, Лефевре, я прибережу для тебе, – це все багатство, – вів далі дядько Тобі, повісивши її на цвях і показуючи на неї, – це все багатство, дорогий Лефевре, яке Бог тобі залишив; але якщо він дав тобі серце, щоб пробити нею дорогу в житті, – і ти це зробиш, не поступившись своєю честю, – так з нас і досить.

Коли дядько Тобі заклав фундамент і навчив молодого Лефевра вписувати в коло правильний многокутник, він віддав його в громадську школу, де хлопчик і пробув, за винятком Трійці та Різдва, коли за ним пунктуально посилався капрал, – до весни сімнадцятого року. – Тут вісті про те, що імператор просунув в Угорщину армію проти турків, – запалили в грудях хлопця вогонь, він кинув без дозволу латинь і грецьку і, впавши на коліна перед дядьком Тобі, попросив у нього батьківську шпагу та дозволу піти пробувати щастя під проводом Євгенія. Двічі вигукнув дядько Тобі, забувши про свою рану: – Лефевре, я піду з тобою, і ти битимешся поряд зі мною. – І двічі підніс руку до хворого паху і опустив голову, з жалем і відчаєм. —

Дядько Тобі зняв шпагу з цвяха, на якому вона висіла неторкнута з самої смерті лейтенанта, і передав капралові, щоб той вичистив її до блиску; – потім, утримавши у себе Лефевра всього на два тижні, щоб його екіпірувати й домовитися про його проїзд у Ліворно, – він вручив йому шпагу. – Якщо ти будеш хоробрий, Лефевре, – сказав дядько Тобі, – вона тебе не зрадить – але щастя, – сказав він (подумавши трохи), – щастя змінити може. – І якщо це станеться, – додав дядько Тобі, обіймаючи його, – повертайся до мене, Лефевре, і ми прокладемо тобі інший шлях.

Жорстока образа не могла б пригнітити Лефевра більше, ніж батьківська ласка дядька Тобі; – він розлучився з дядьком Тобі, як кращий син із кращим батьком, – обоє облилися слізьми – і дядько Тобі, поцілувавши його востаннє, сунув йому в руку шістдесят гіней, зав’язаних у старому гаманці його батька, де лежала обручка його матері, – і прикликав на нього Боже благословення.

Лефевр прибув у імперську армію саме вчасно, щоб випробувати метал своєї шпаги при поразці турків під Белградом, [287]але потім його почали переслідувати одна за одною незаслужені невдачі, що гналися за ним по п’ятах протягом чотирьох років підряд; він стійко переносив ці удари долі до останньої хвилини, поки хвороба не звалила його в Марселі, звідки він написав дядькові Тобі, що втратив час, службу, здоров’я, словом, усе, окрім шпаги, – і чекає першого корабля, щоб до нього повернутися.

Лист цей отримано було тижнів за шість до нещасного випадку з віконцем, так що Лефевра чекали з години на годину; він ні на хвилину не виходив із голови у дядька Тобі, коли батько описував йому і Йорику наставника, якого він хотів би для мене знайти; але оскільки дядько Тобі спочатку визнав дещо дивними досконалості, яких батько від нього вимагав, то остерігся назвати ім’я Лефевра, – доки характеристика ця, завдяки втручанню Йорика, не завершилася несподівано якостями лагідності, щедрості й доброти; тоді образ Лефевра та його інтереси з такою силою закарбувались у свідомості дядька Тобі, що він вмить піднявся з місця; поклавши на стіл люльку, щоб заволодіти обома руками мого батька, – Прошу дозволу, брате Шенді, – сказав дядько Тобі, – рекомендувати вам сина бідного Лефевра. – Будь ласка, візьміть його, – додав Йорик. – У нього добре серце, – сказав дядько Тобі. – І хоробре, з дозволу вашої милості, – сказав капрал.

– Кращі серця, Тріме, завжди найхоробріші, – заперечив дядько Тобі. – А перші боягузи в нашому полку, з дозволу вашої милості, були найбільшими негідниками. – Був у нас сержант Камбер і прапорщик…

– Ми поговоримо про них, – сказав батько, – іншим разом.

Яким би радісним і веселим був світ, з дозволу ваших милостей, коли б не цей безвихідний лабіринт боргів, турбот, бід, нужди, горя, невдоволення, смутку, великих виправ, шахрайства та брехні.