– Достоїнство цього тексту в тому, що він підійде до будь-якої проповіді, а достоїнство проповіді в тому, що вона підійде до будь-якого тексту.
– За цю проповідь мене буде повішено, – тому, що вкрав велику її частину. Лікар Пейдагун мене викрив. Ніхто не зловить злодія краще, ніж злодій.
На звороті півдюжини проповідей я знаходжу напис: так собі , й більше нічого, – а на двох: moderato; [275]під тим і іншим (якщо судити з італійського словника Альтієрі, – але головним чином із зеленої мотузки, мабуть, висмикнутої з хлиста Йорика, якою він перев’язав в окрему пачку дві заповідані нам проповіді з позначкою moderato і півдюжини так собі ) він мав на увазі, можна сказати з певністю, майже одне і те ж.
Одне тільки важко поєднати з цією здогадкою, а саме: проповіді, помічені moderato, в п’ять разів кращі за проповіді, помічені так собі , – в них удесятеро більше знання людського серця, – в сімдесят разів більше дотепності й жвавості – та (щоб дотримати порядок у цьому наростанні похвал) – вони виявляють у тисячу разів більше таланту; – вони, на довершення всього, безмежно цікавіші тих, що пов’язані в одну пачку з ними; з цієї причини, якщо драматичні проповіді Йорика буде коли-небудь опубліковано, то хоча я включу в їх зібрання тільки одну з числа так собі , проте без щонайменшого вагання наважуся надрукувати обидві moderato.
Що міг мати на увазі Йорик під словами lentamente, [276]tenute, [277]grave [278]й іноді adagіo [279]– стосовно богословських творів, коли характеризував ними деякі зі своїх проповідей, – я не беруся вгадати. – Ще більше спантеличений я, знаходячи на одній all’ottava alta, [280]на звороті другої con strepіto, [281]– на третій sіcіlіana, [282]– на четвертій alla capella, [283]– con l’arco [284]на одній, – senza l’arco [285]на іншій. – Знаю тільки, що це музичні терміни і що вони щось означають; а оскільки Йорик був людиною музичною, то я не сумніваюся, що, прикладені до названих творів, оригінальні ці метафори викликали в його свідомості дуже різні уявлення про внутрішній їх характер – незалежно від того, що б вони викликали у свідомості інших людей.
Серед цих проповідей є і та, що, не знаю чому, завела мене у справжній відступ, – надгробне слово на смерть бідного Лефевра, – виписана дуже ретельно, як видно, з чернетки. – Я тому про це згадую, що вона була, мабуть, улюбленим твором Йорика. – Вона присвячена тлінності й перев’язана навхрест тасьмою з грубої пряжі, а потім згорнута в рурку і засунута в піваркуш брудного синього паперу, який, мабуть, слугував обгорткою якого-небудь щомісячного огляду, тому що й тепер іще бридко пахне кінськими ліками. – Чи були ці знаки приниження умисними, я дещо сумніваюся, – бо наприкінці проповіді (а не на початку її) – на відміну від свого поводження з іншими – Йорик написав —
БРАВО!
– Щоправда, не дуже зухвало, – тому що напис цей поміщено, принаймні, на два з половиною дюйми нижче за завершальний рядок проповіді, на самому краю сторінки, в правому її кутку, який, як відомо, ви звичайно закриваєте великим пальцем; крім того, треба визнати за нею справедливість, її виведено воронячим пером таким дрібним і тонким італійським почерком, що майже не привертає до себе уваги, чи лежить на ній ваш великий палець, чи ні, – так що спосіб її виконання вже наполовину її виправдовує; зроблена, до того ж, дуже блідим чорнилом, розбавленим настільки, що його майже непомітно, – вона більше схожа на rіtratto [286]тіні марнославства, ніж самого марнославства, – вона здається швидше слабкою спробою швидкоплинного схвалення, що таємно ворухнулася в серці вигадника, ніж грубим його вираженням, безцеремонно нав’язаним публіці.
Незважаючи на всі ці пом’якшувальні обставини, я знаю, що, розголошуючи вчинок його, я надаю погану послугу репутації Йорика як людини скромної, – але у кожного є свої слабкості, – і провину Йорика сильно зменшує, майже зовсім знімаючи її, те, що через деякий час (як це видно з іншого кольору чорнила) згадане слово було перекреслене штрихом, що перетинає його навхрест, начебто він відмовився від своєї колишньої думки або присоромився її.
Короткі характеристики проповідей Йорика завжди написано, за цим єдиним винятком, на першому аркуші, який слугує їх обкладинкою, – зазвичай на його внутрішньому боці, зверненому до тексту; – проте наприкінці, там, де у розпорядженні автора залишалося п’ять або шість сторінок, а іноді навіть десятка два, на яких можна було розвернутися, – він пускався обхідними шляхами і, по правді кажучи, з набагато більшим піднесенням, – немов ловлячи випадок опростати собі руки для жвавіших випадів проти вади, ніж ті, що йому дозволяла тіснота церковної кафедри. Такі випади, при всій їх безладності й схожості з ударами, що наносяться в легкій гусарській сутичці, все-таки є допоміжною силою доброчесності. – Чому ж тоді, скажіть мені, мінгере Вандере Блонедердондерг’юденстронке, не надрукувати їх разом з усіма іншими?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу