Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Ми їм дамо грошей, – сказав король.

– Сер, у нас у казні не набереться й шістдесяти тисяч крон, – відповів міністр. – Я закладу кращий камінь моєї корони, – сказав Франциск І.

– У цій справі вже закладена ваша честь, – відповів пан прем’єр.

– У такому разі, пане прем’єр, – сказав король, – присягаюся – ми почнемо з ними війну.

Хоч як пристрасно бажав я і хоч як старанно прагнув (у міру мізерних здібностей, відпущених мені Богом, і позаяк дозволяв мені потрібне для цього дозвілля від інших, більш прибуткових справ і здорових розваг) досягти, люб’язний читачу, того, щоб тоненькі книжки, які я даю тобі в руки, замінили безліч більш об’ємистих книг, – проте моє поводження з тобою було таке примхливе та невимушено-жартівливе, що мені тепер просто-таки соромно просити тебе серйозно про поблажливість. – Повір же мені, благаю тебе, що, викладаючи точку зору мого батька на християнські імена, – я і в думках не мав зачепити Франциска І, – а розповідаючи історію про ніс, – Франциска ІX, – так само як, малюючи характер дядька Тобі, – характеризувати войовничі схильності моїх співвітчизників – адже одна його рана в паху виключає всякі порівняння з чимось подібним, – і виводячи Тріма, я не мав на увазі герцога Ормондського, – повір, що книга моя не спрямована ні проти визначення, ні проти свободи волі, ні проти податків. – Якщо вона проти чого-небудь спрямована, – так, з дозволу ваших милостей, тільки проти спліну – і має на меті, за допомогою частіших і більш судорожних підіймань і опускань діафрагми, а також за допомогою струсу міжреберних і черевних м’язів при сміху, погнати жовч та інші гіркі соки з жовчного міхура, печінки та підшлункової залози підданих його величності в їх дванадцятипалу кишку.

– Але чи можна знищити зроблене, Йорику? – запитав батько. – На мою думку, це неможливо. – Я поганий знавець церковного права, – відповів Йорик, – але оскільки найтяжчим з усіх зол є перебування в невідомості, ми, принаймні, дізнаємося, як нам бути в цій справі. – Ненавиджу великі обіди, – сказав батько. – Справа не в розмірах обіду, – відповів Йорик, – нам потрібно, містере Шенді, розібратися до кінця в нашому нерозумінні, чи може ім’я бути змінене, чи не може. – А оскільки там мають зустрітися посередині столу бороди стількох єпископських делегатів, офіціалів, [206]адвокатів, повірених, реєстраторів і найвидатніших наших богословів і Дідій так посилено вас запрошував, – хто у вашому тяжкому становищі пропустив би такий винятковий випадок? Усе, що від нас вимагається, – вів далі Йорик, – це посвятити Дідія в подробиці нашої справи, щоб він міг після обіду спрямувати розмову на цю тему. – У такому разі, – вигукнув батько, ляскаючи в долоні, – з нами має поїхати мій брат Тобі.

– Розвісь на ніч біля вогню, Тріме, – сказав дядько Тобі, – мою стару перуку з бантом і розшитий позументом полковий мундир.

– Поза сумнівом, сер, – тут бракує цілого розділу – з книги вирвано десять сторінок – але палітурник не дурень, не шахрай і не вітрогон – і книга ні краплі не постраждала (від цієї вади, принаймні) – а навпаки, стала досконалішою та повнішою без пропущеного розділу, ніж була б із ним, що я зараз доведу вашим превелебностям таким чином. – Користуючись цим випадком, я навіть ставлю спочатку питання, чи не виявиться цей експеримент таким же вдалим і відносно низки інших розділів, – але якщо ми займемося експериментуванням над розділами, з дозволу ваших превелебностей, краю йому не буде – досить із нас експериментів. – Покінчимо ж із цією справою.

Але перш ніж приступити до доведення, дозвольте доповісти вам, що вирваний мною розділ, який ви всі читали б нині замість того, що ви читаєте, – містив опис зборів і поїздки мого батька, дядька Тобі, Тріма і Обадії з візитом до ***.

– Поїдемо в кареті, – сказав батько. – А скажи, будь ласка, Обадіє, мій герб перероблено? – Втім, розповідь моя сильно виграє, якщо я почну її інакше. Коли до герба роду Шенді приєднано було герба моєї матері й нашу сімейну карету перефарбовували до весілля мого батька, сталося так, що каретний живописець, – чи тому, що він виконував усі свої роботи лівою рукою, подібно до Турпілія Римлянина або Ганса Гольбейна з Базеля, [207]– чи в промаху цьому винна була скоріше голова художника, ніж його рука, – чи, врешті-решт, усе, так або інакше пов’язане з нашим сімейством, схильне було ухилятися вліво, – словом, до ганьби нашої, вийшло так, що замість правого пояса, [208]який законно нам належав з царювання Гаррі VІІІ, – через одну з цих фатальних випадковостей виведено було навкіс по полю герба Шенді лівий пояс. Ледве віриться, щоб така розумна та розсудлива людина, як мій батько, могла бути настільки стурбована такою дрібницею. Коли б він не почув у нашому сімействі слово карета – однаково чия, – або кучер , або каретний кінь, або наймання карети , як зараз же починав скаржитися на принизливий знак незаконності, виведений на дверцях його власної карети; він не міг увійти до карети або вийти з неї, не обернувшись, щоб поглянути на герб, і не давши при цьому обітницю, що нині він останній раз ставить туди ногу, поки не буде прибрано лівий пояс. – Але, подібно до дверних завіс, герб належав до тих численних речей, відносно яких у книзі доль постановлено, – щоб люди вічно на них бурчали (навіть у розсудливіших сім’ях, ніж наша) – але ніколи їх не виправляли.