Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Але навіть і в цьому разі для нашої дитини залишався ще один щасливий вихід. – О Трістраме! Трістраме! Трістраме!

Треба буде послати за містером Йориком, – сказав дядько Тобі.

– Можете посилати за ким завгодно, – відповів батько.

Яким, одначе, алюром, із якими курбетами та стрибками – два кроки туди, два кроки сюди – рухавсь я впродовж чотирьох томів підряд, не озираючись ні назад, ні навкруги – подивитися, на кого я наступив! – Ні на кого не наступатиму, – сказав я собі, коли сідав верхи, – їхатиму хорошим жвавим галопом, але не зачеплю навіть наймиршавішого віслюка по дорозі. – Так пустився я в дорогу – по одній стежині вгору – по іншій униз – обминувши одну рогатку – перескакуючи через іншу – як мовби сам сатана гнався за мною по п’ятах.

Але їдьте ви цим алюром навіть із найкращими намірами та рішеннями – все-таки, мільйон проти одного, ви кого-небудь та заб’єте, якщо самі не заб’єтеся. – Він звалився – він вибитий із сідла – він загубив капелюх – він лежить простягшись – він зверне собі в’язи – дивіться! – таж він урізався на всьому скаку в трибуни присяжних критиків! – він розіб’є собі лоб об один із їх стовпів – знову він простягся! – дивіться – дивіться – ось він тепер мчить як очманілий, зі списом напереваги, в густому натовпі живописців, скрипалів, поетів, біографів, лікарів, законознавців, логіків, акторів, богословів, церковників, державних людей, військових, казуїстів, знавців, прелатів, пап та інженерів. – Не бійтеся, – сказав я, – я не зачеплю навіть наймиршавішого віслюка на королівській великій дорозі. – Але ваш кінь обдає грязюкою; дивіться, як ви розцяцькували єпископа. – Сподіваюся, бачить Бог, то був тільки Ернульф, – сказав я. – Але ви бризнули просто в обличчя панам ле Муану, де Роміньї і де Марсільї, докторам Сорбонни. – То було минулого року, – заперечив я. – Але ви наступили щойно на короля. – Кепські, значить, прийшли часи для королів, – сказав я, – коли їх топчуть такі маленькі люди, як я.

– А все-таки ви наступили, – заперечив мій обвинувач.

– Я це заперечую, – сказав я, рятуючись од нього, і ось стою перед вами з вуздечкою в одній руці та з ковпаком в іншій, готовий розповісти одну історію. – Яку історію? – Ви її почуєте в наступному розділі.

Якось зимового вечора французький король Франциск І, гріючись біля вуглинок каміна, що догоряв, розмовляв зі своїм першим міністром про різні державні справи. [204]– Непогано було б, – сказав король, помішуючи паличкою тліючі вуглинки, – трішки зміцнити добрі стосунки між нами та Швейцарією. – Не має сенсу, сер, – заперечив міністр, – давати гроші цьому народові – він здатний проковтнути всю французьку казну. – Фе! фе! – відповів король, – є й інші способи, пане прем’єр, підкуповувати держави, окрім грошових подачок. – Я хочу зробити Швейцарії честь, запросивши її хрещеним батьком дитини, якої я очікую. – Зробивши таким чином, ваша величність, – сказав міністр, – ви наживете собі ворогів у особі усіх граматиків Європи: – адже Швейцарія, як республіка особою жіночої статі, ні в якому разі не може бути хрещеним батьком. – Так нехай тоді буде хрещеною матір’ю, – запально заперечив Франциск, – звольте послати туди завтра вранці гінця з оголошенням моїх намірів.

– Мене украй дивує, – сказав Франциск І (через два тижні) своєму міністрові, коли той входив у його кабінет, – що ми досі не отримали від Швейцарії ніякої відповіді. – Сер, – сказав пан прем’єр, – я якраз іду до вас із донесеннями у цій справі. – Вона, зрозуміло, приймає мою пропозицію, – сказав король. – Приймає, сер, – відповів міністр, – і високо цінує честь, зроблену їй вашою величністю, – але тільки республіка, як хрещена мати, вимагає, щоб їй надано було право вибрати ім’я для дитини.

– Само собою зрозуміло, – сказав король, – вона його назве Франциском, або Генріхом, або Людовиком, або яким-небудь іншим ім’ям, яке нам буде приємне. – Ваша величність помиляється, – відповів міністр, – я зараз отримав папір од нашого резидента, в якому він повідомляє про прийняте республікою рішення також і з цього питання. – На якому ж імені для дофіна зупинилася республіка? – Седрах, Місах і Авденаго, [205]– відповів міністр. – Присягаюся поясом апостола Петра, не бажаю мати ніякої справи зі швейцарцями, – вигукнув Франциск І, підтягнувши штани та швидко заходивши по кімнаті.

– Ваша величність, – спокійно сказав міністр, – не може взяти назад свою пропозицію.