Даниэль Дефо - Робінзон Крузо

Коли закінчився штурм, капітан звелів дати сім гарматних пострілів – це був умовний знак, який мав сповістити мене про успіх. Важко передати, який щасливий я був чути їх, стоячи на березі в напруженому очікуванні протягом кількох годин.

Лише після цього я приліг і миттю заснув від утоми і пережитих хвилювань. Спав я міцно, а розбудив мене новий гарматний постріл. Я відразу ж підхопився й почув, як хтось мене кличе: «Пане губернатор! Пане губернатор!»

Це був голос капітана – моряк стояв на вершині пагорба, який вивищувався над моїм сховищем. Не гаючи часу, я піднявся до нього, і капітан, обійнявши мене та вказавши на корабель, який стояв біля входу до затоки, мовив:

– Мій безцінний друже і рятівниче! Ось ваш корабель – він належить вам разом з усім, що на ньому!

З радощів я ледь не втратив здатність розмовляти. Тепер я знав: звільнення нарешті в наших руках і залежить тільки від нас. Величезний корабель готовий прийняти мене на борт і привезти туди, куди я забажаю. Від хвилювання я сперся на руку відважного капітана, щоб не впасти непритомним додолу.

Помітивши мій стан, капітан видобув із кишені флягу і змусив мене зробити кілька ковтків вина, яке він прихопив спеціально для такого випадку. Живильний напій привів мене до тями, але все одно мені довелося сісти на землю, оскільки ноги мої охляли, і я ще довго не міг вимовити жодного слова.

Капітан намагався заспокоїти мене, але в моїх грудях нуртував такий вихор почуттів, що зрештою я вибухнув плачем і лише за якийсь час знову зміг зв’язно говорити.

Тепер і я, своєю чергою, обійняв мужнього моряка. З іще не просохлими на очах слізьми я мовив, що вважаю його посланцем небес, оскільки таку кількість див, які сталися останніми днями, не могли явити люди. Ці події – явний доказ того, що Всесвітом керує незрима рука Провидіння, яка дає допомогу тим, хто потерпає в найвіддаленіших куточках землі.

І звичайно ж, я не забув помолитися тому, хто не дозволив мені загинути протягом стількох років і дав усе необхідне для того, щоб я, цілком самотній, вижив.

Нарешті ми спустилися з пагорба. Капітан сказав, що у шлюпці він має невеликий подарунок для мене. Покликавши матросів, він звелів їм доправити на берег те, що призначалося губернаторові.

Це були й справді царські подарунки, і в такій кількості, ніби я збирався не залишити острів на кораблі, а жити тут завжди. Спершу з’явилося пуздерко із флягами різних міцних і лікувальних напоїв, потім шість пляшок мадери, два фунти чудового тютюну, дюжина великих кавалків яловичої солонини і свинячої шинки, мішок гороху й майже сотня фунтів сухарів. А ще мішок цукру, мішок найкращого борошна, ящик лимонів і безліч інших продуктів. Утім, що було для мене у сто разів дорожче за провізію, – півдюжини зовсім нових сорочок, стільки ж краваток і шийних хусток, дві пари рукавичок, черевики, чудовий капелюх, пара панчох і новенький камзол, прикрашений гаптуванням. Словом, капітан одягнув мене з голови до ніг.

Можете самі зрозуміти, яким дорогим був цей подарунок для людини в моєму становищі! Та скажу чесно: на жодному з чоловіків пристойне вбрання ще не сиділо так кепсько, як на мені. Я зовсім відзвичаївся від одягу, який носять у цивілізованому суспільстві, і почувався вкрай незручно, вбравшись у нього вперше за тривалі роки.

Коли подарунки перенесли до мого сховища, ми з капітаном почали радитися, як учинити з полоненими бунтівниками, ув’язненими у гроті. Їхнє перебування на борту корабля стало б великим ризиком – серед них були двоє запеклих і невиправних негідників. Капітан зауважив, що готовий піти на це тільки за умови, що обидва будуть закуті в кайдани і після прибуття до першого ж англійського порту негайно передані до рук правосуддя.

Своєю чергою я сказав, що готовий розв’язати цю задачу. Я побесідую з шахраями, і після завершення бесіди вони благатимуть капітана залишити їх на острові. Капітан невимовно зрадів, а я, не гаючи часу, наказав П’ятниці вирушити з двома матросами до грота, щоб доправити п’ятьох полонених до мого намету й охороняти доти, доки я сам туди не прибуду.

Почекавши якийсь час, я вбрався в новий камзол, у якому мав вигляд справжнього вельможі, і попрямував до намету в супроводі капітана. Там я звелів полоненим назвати себе й оголосив, що мені відомі їхні злочини на кораблі, а також намір зайнятися піратством і розбоєм. Одначе, мовив я, Провидіння вирішило так, що вони самі потрапили до ями, яку копали для інших. Ось капітан, проти котрого вони здійняли бунт, ось корабель, який стоїть на рейді, і незабаром вони побачать, як їхній мерзотник ватажок за зраду буде повішений на реї.