Даниэль Дефо - Робінзон Крузо

– Там, сер, – відповів капітан, указуючи в лісові хащі. – І боюся, якщо вони помітять вас, то прикінчать нас усіх, не роздумуючи ані секунди.

– Чи є в них вогнепальна зброя?

– Дві рушниці. Ще одна – у шлюпці.

– Чудово, – мовив я. – Решта – моя справа. Зараз заколотники сплять, і перебити їх дуже просто. Але чи не краще захопити їх у полон?

Одначе капітан не погодився зі мною, відказавши, що серед матросів є два запеклі негідники, які підбурювали екіпаж до заколоту. Досить покінчити з ними, і тоді решта примиряться й повернуться до своїх обов’язків.

Я попросив полонених іти за мною, і разом ми сховалися в заростях. Там я спитав, чи згодні капітан і його товариші пристати на дві мої умови.

Але капітан випередив мене, палко промовивши: якщо нам удасться припинити бунт і повернути судно під його командування, він готовий надати мені корабель і виконати будь-яку мою примху. Якщо ж із цього нічого не вийде, ну що ж, він має намір битися разом зі мною та навіть померти в бою. Обидва супутники підтримали капітана.

Утім, я таки назвав свої умови. По-перше, я вимагав, щоб під час перебування на острові ніхто з них не важив на мою владу. І якщо я довірю їм зброю, вони мають бути готові за першою вимогою повернути її мені й ніколи не намагатися завдати мені шкоди. А по-друге, якщо корабель буде повернено, капітан зобов’язується безкоштовно доправити мене і П’ятницю до Англії.

Капітан згадав усі обітниці, які тільки знав, тому що вважав такі умови чесними і справедливими. Він додав, що в будь-якому разі буде мені вдячний до кінця своїх днів.

Тоді я перейшов до справи. Імовірно, нам слід було напасти на заколотників, не гаючи жодної хвилини, поки вони ще сплять. Тільки це може принести нам успіх. Ми відкриємо вогонь відразу з усієї зброї, а ті, хто вціліє після першого залпу і здасться, дістане прощення й помилування. Тут уже нехай сама доля вирішує, кому загинути, а кому жити.

Проте капітан заперечив, що йому шкода вбивати загалом непоганих матросів, які лише випадково потрапили під вплив призвідців заколоту. Та якщо вціліють ті негідники, про яких він розповідав, нам усім загрожує неминуча загибель. Повернувшись на корабель, ці люди приведуть за собою решту екіпажу й почнуть полювання на нас по всьому острову.

Отже, іншого виходу не було. Попри всю мою огиду до кровопролиття, довелося зупинитися на раптовому нападі на заколотників.

Ми ще обговорювали наші плани, позираючи на галявину, де в тіні крислатого бука хропли вороги, коли деякі з них заворушились і почали прокидатися. Двоє матросів схопилися на рівні першими, і я відразу ж запитав капітана, чи не вони підбурювали до заколоту. Він відповів заперечно, і ми вирішили дати їм без перешкод піти до берега.

Я промовив:

– Провидіння розбудило цих двох, щоб зберегти їм життя, але ми самі будемо винні, якщо упустимо призвідців.

Сказавши так, я подав капітанові рушницю й пістолет. Обидва його товариші також озброїлися й, не вагаючись, кинулися вперед. При цьому хтось із них перечепився. Шум розбудив одного з матросів. Він обернувся, помітив нас і здійняв тривогу.

Та було пізно: ледве він устиг закричати, супутники капітана одночасно вистрілили, а сам капітан завбачливо приберіг свій заряд. Його товариші виявилися щасливими: одного бунтівника вони вклали наповал, а другого важко поранили. Він споробував підвестись і відчайдушно заволав, кличучи на допомогу, але капітан, наблизившися, звелів йому молитися Богові про прощення його злодіянь. А потім завдав такого удару прикладом, який упокоїв заколотника навіки.

Тепер від усієї ватаги лишалися тільки троє матросів, причому один із них був легко поранений. Забачивши, що співвідношення сил не на їхню користь, вони припинили опір і благали про помилування. Тут підійшов і я.

На прохання матросів капітан відповів:

– Я міг би зберегти вам життя, але маю бути певен, що ви покаялись у своїй зраді, готові повернутися на корабель і працювати, як і раніше, поки ми не повернемося на Ямайку, до порту, звідки вийшли у плавання.

Тисячі обіцянок посипалися з їхніх вуст, і врешті-решт капітан схилився до того, щоб повірити цим трьом. Я також був не проти, одначе вимагав, щоб колишні бунтівники лишалися зв’язаними доти, доки перебувають на моєму острові.

Капітан узявся вирішувати долю полонених матросів, а я тим часом доправив П’ятницю і помічника капітана до шлюпки. Вони легко захопили її, зняли весла, щоглу й вітрило та забрали з собою. Незабаром, почувши звуки пострілів, із лісу повернулися ще три матроси. Виявивши, що капітан корабля з нещасного бранця перетворився на грізного командира, вони негайно підняли руки вгору і дали себе зв’язати. Перемога наша була цілковитою й остаточною.