Даниэль Дефо - Робінзон Крузо

Я спитав П’ятницю, чи далеко звідси до його землі й чи часто трапляється, що піроги його одноплеменців тонуть і не повертаються додому. Він відповів, що шлях не такий уже довгий та небезпечний, усі човни досягали далекого берега щасливо, тому що їм допомагали попутний вітер і течія. Спочатку я вирішив, що мій дикун має на увазі чергування припливів і відпливів, але з подальших пояснень зрозумів, що йдеться про течію, яка є ніби продовженням могутньої річки Ориноко, що впадає в море поблизу тих місць, де розташовується мій острів. Згодом я дізнався, що саме ця частина мого берега лежить просто напроти річкової дельти. Смуга ж землі, яку я бачив удалині на північному заході й раніше мав за материк, – ніщо інше, як великий острів Тринідад.

П’ятниця ледь устигав відповідати на мої запитання. Мене цікавило все про його батьківщину: яким є рельєф берега, чи спокійне море, які племена мешкають на цій землі… Він відповідав як міг і з великою готовністю, лише про своїх сусідів-індіанців твердив одне слово – «кариб». Я здогадався, що П’ятниця каже про карибські племена, які, згідно з останніми географічними відомостями, живуть на узбережжі Америки від гирла Ориноко до острова Сен-Мартен. Далі було набагато цікавіше. Мій слуга повідомив, що «за місяцем» – іншими словами, на заході, – є такі самі, як «пан», білі бородаті чоловіки. Ці люди багато вбивають. Я зрозумів, що йдеться про іспанських конкістадорів, які зажили в усьому світі лихої слави своїми завоюваннями і жорстоким знищенням індіанських племен.

Утім, я обережно поцікавився у П’ятниці, чи можна якось потрапити до «бородатих людей» з нашого острова. Він відповів: «Так, можна. Треба плисти два пірога…» Із цього я виснував, що хлопець має на увазі судно завбільшки як два середні човни.

Наша бесіда заспокоїла мене і дала надію на те, що рано чи пізно моє ув’язнення скінчиться. І в цьому мені допоможе П’ятниця…

Мій вірний дикун часто спостерігав за тим, як я читаю Біблію. Коли ж він навчився розмовляти зі мною і вже краще розумів мене, я подумав, що було б непогано пояснити йому, що таке християнська віра. Я ніколи не прагнув бути місіонером, одначе мені дуже хотілося, щоб мій новий товариш пізнав нашу релігію так само добре, як він легко засвоїв звичаї та звички білої людини.

Спочатку я запитав П’ятницю:

– Як ти гадаєш, хто тебе створив?

Він не зрозумів мене, вважаючи, що йдеться про його батька. Тоді я сформулював запитання інакше:

– А хто створив море і землю, гори й ліси, місяць, зірки та сонце?

– Старий Бенамукі, – була відповідь. – Він живе високо-високо, вище за всіх. Старшого від нього немає!

Тоді я поцікавився, чому старому Бенамукі, якщо він така важлива персона, не вклоняються подібно до того, як на моїй землі вшановують нашого Бога.

– Ось, навіть книжку про це написано. – Я кивнув на Біблію, що лежала в мене на колінах.

П’ятниця замислився. Потім із поважним виглядом мовив:

– Усі на світі хвалять його.

– А куди йдуть люди твого племені, коли вмирають?

– Вони і я йти до Бенамукі.

– І ті, хто вас їсть? – розпитував я. – І ті, кого з’їдаєте ви самі, теж ідуть до шановного старого Бенамукі?

– Усі! – пролунала рішуча відповідь.

– Знаєш, мій милий П’ятнице, – жартома мовив я, – у нас усе простіше. Для того, щоб потрапити на небо, зовсім не треба, щоб тобою пообідали…

Мені сподобалося бесідувати з ним на ці важливі та складні для кожної людини теми, тим більше що П’ятниця слухав дуже уважно. Якось теплого вечора ми спустилися до моря і влаштувалися поруч на березі. Сонце вже закотилося, море тихо облизувало дрібну рінь, змішану з піском; на серці в мене було спокійно й урочисто.

– Творець усього світу живе на небі, – сказав я йому, – так навчає людей моя віра. Він там, десь поміж мерехтливих зірок… Поглянь, як це далеко від нас, П’ятнице…

– Так, – погодився мій учень, дивлячись на зірки.

– Одначе це не головне, – вів я далі. – Усемогутній Бог не тільки керує світом, він іще справедливий та суворий. Він може подарувати людині все, але може й відняти в неї все. Щоб людина знала про це, Творець послав до людей свого сина – Ісуса Христа, який прийшов урятувати нас усіх від гріхів і навчити терпіння й молитви…

Так поступово я відкривав П’ятниці священні таємниці християнської релігії. Той слухав мене з цікавістю; часто він сам, коли мав вільний час, ішов на узбережжя. Найбільше йому подобалися мої розповіді про воскресіння Ісуса.