Даниэль Дефо - Робінзон Крузо

Щодо мого обличчя, то воно зовсім не скидалося на негритянське, хоча саме цього і слід було очікувати, оскільки я жив біля самого екватора. Шкіра лиця й рук злегка потемніла, дарма що я анітрохи не боявся засмаги. Спочатку я відпускав бороду, а потім підстригав її ножицями. Вуса я залишив, і вони відросли такої довжини, яку я зустрічав тільки у турків-мусульман. Кінчики вусів звисали й закручувалися, я часто чіплявся ними за колючі гілки чагарника, але розлучитися з такою красою мені не ставало сили.

Отже, в Англії мною лякали б неслухняних дітей…

Проте власна зовнішність мене цікавила найменше.

Отже, я вирушив у нову подорож і близько тижня перебував поза своїм надійним житлом. Спочатку я вирішив іще раз поглянути на скелясту гряду, яку так невдало намагався обминути, пливучи на пірозі, і біля якої мене ледь не понесло течією у відкрите море. У цю частину острова я прийшов найкоротшою дорогою, прихопивши з собою підзорну трубу. Як же я здивувався, коли, залізши на пагорб, не побачив бурунів коло скель, – у тому місці море було блакитним і зовсім спокійним.

Я залишився, воліючи поспостерігати за цим загадковим явищем природи, і тільки надвечір наступного дня дійшов висновку, що причиною бурхливих течій є чергування припливів і відпливів. До того ж існував певний проміжок, коли течії вирували не біля самої коси, а на значній відстані від неї. У цей час можна було зовсім без страху обігнути рифи на човні й нарешті повернути його додому. Одначе пам’ять відразу ж догідливо показала мені картину першої морської прогулянки, і я, здригнувшись, вирішив, що вже краще побудую ще одну пірогу, ніж наважуся повторити жахливе плавання. Нехай буде два човни – кожен на своєму боці острова, адже я маю два будинки!

Перший – і найголовніший, моя фортеця, – був під захистом пагорба і обнесений подвійною огорожею. Усередині доглянутого подвір’я розташовувався надійний намет, а також льох, комора з потаємним ходом і тінистим живоплотом. У печері були вогнище, стіл, лава, стільці; у коморі, сухій та чистій, зберігалися мій посуд і понад дюжина кошиків різних розмірів, наповнених різноманітною провізією, в тому числі зерном, із якого я навчився пекти хліб. Льох я також розширив, тому що запаси харчів у мене не зменшувалися, а тільки збільшувалися. Я міг сховатися від злив у печері, але в ясні дні спав у наметі або на свіжому повітрі, кинувши на траву дві фуфайки й загорнувшись у плащ. Неподалік цього будинку розташовувались обидва поля, які я старанно обробляв і засівав, із року в рік отримуючи чудовий урожай ячменю та пшениці.

Другий мій притулок, «дачу» в лісі, я теж утримував у належному стані. Дерева, які утворили суцільну живу огорожу, я регулярно підстригав, і все одно ділянка залишалася в затінку; драбина була надійно схована, і тільки я міг потрапити за живопліт і пройти до надійного, вкритого парусиною куреня. Тут я проводив чимало часу і часто залишався ночувати, тому в курені було влаштовано постіль із козячих шкур.

Поруч із моїм лісовим житлом розташовувалися загони для кіз. На те, щоб обгородити пасовище, як пам’ятаю, пішло багато часу й сил, але я регулярно підправляв і зміцнював огорожу новими кілками, побоюючись, що кози можуть розбігтися. Плетену огорожу щедро поливали дощі; гілля, зрубане з живих дерев, пустило коріння і поступово так розрослося, що утворило своєрідну стіну навколо загону – надійний захист від непроханих гостей. Моя ферма розташовувалась у прекрасному місці, стадо щороку збільшувалося, і за моїми підрахунками запасів м’яса, молока, масла і сиру мені б вистачило років так на сорок. Неподалік цієї ділянки ріс виноград, який я сушив на зиму, дістаючи родзинки. Я дуже дорожив цими ласощами, вважаючи, що вони містять багато поживних, корисних для організму речовин та урізноманітнюють мої сніданки.

Курінь і ферма були якраз на половині шляху між будинком і тією бухточкою на західному березі, де я залишив човен. Тому я часто зупинявся тут переночувати, перш аніж здійснити коротку морську прогулянку. За човном я теж стежив, щоб він завжди залишався чистим і сухим; вибираючись у море за ясної погоди, я намагався не відпливати далеко від берега, рибалив або просто катався для задоволення…

Одначе тепер я переходжу до події, що круто змінила моє щасливе й розмірене життя.

Якось опівдні я прямував берегом до човна, щоб порибалити, і уважно дивився під ноги, сподіваючись знайти на березі черепашачі гнізда. Море в цей час було тихим, сонним, навіть птахи принишкли у верхівках пальм. Я йшов неквапно, меланхолійно замислившись.