Після сухарів закінчилися чорнила, і з неможливістю продовжувати записи в щоденнику я довго не міг примиритися. Певний час папір і перо були моїми єдиними співбесідниками на острові, і це давало мені змогу не тільки зберегти дар зв’язного мовлення, а й не опуститися до дикості. Утім, я не забував про Біблію та намагався не пропустити жодної неділі, щоб почитати велику книжку.
Одяг мій також почав обтріпуватися, білизна зносилася. Щоправда, лишалося близько трьох дюжин матроських руб у клітинку, які я беріг, ніби зіницю ока. Річ у тому, що в тутешньому кліматі я міг би обійтися й без одягу, але в сорочці було легше терпіти пекельну спеку, яка іноді падала на острів. Промені тропічного сонця спалювали відкриту шкіру до пухирів, а тканина захищала мої руки, плечі та спину – адже лікувальних бальзамів, окрім козячого жиру, я не мав. Під таким сонцем не можна було походжати, не покривши голови, – потім мене мучила надзвичайно сильна мігрень. Для прохолоднішої погоди годилися й матроські фуфайки, але їх у мене було лише кілька штук.
Поміркувавши, я вирішив полагодити те, що в мене зосталося від одягу, і спочатку став закрійником, а потім узявся опановувати кравецьке ремесло. Сміх та й годі! Якби хтось міг бачити, як невміло я чикрижу ножицями зношені камзоли й пришиваю на живу нитку штани… Звичайно, перш за все мені була потрібна куртка, і сяк-так я її пошив, причому не одну, а аж три. Щодо штанів, то тут я зазнав ганебної поразки.
Проте незабаром я знайшов спосіб запастися новим одягом. У мене накопичилося багато шкурок убитих на полюванні тварин. Кожну з них я попередньо просушував на сонці, розтягнувши на тичках. Через мою недосвідченість перші шкурки вийшли невдалими – я їх перетримав на осонні, й вони стали жорсткими, мов дерево. Але деякі зберегли м’якість; якраз із них я пошив собі шапку хутром назовні, щоб захиститися від дощів. Успіх мене надихнув настільки, що наступними моїми обновками стали шкіряні штани й куртка. Штани вийшли короткими, до колін, і широкими; просторою вийшла і куртка. Кроїв я так навмисне: новий одяг потрібен був мені не стільки для тепла, скільки для захисту від сонця й дощу. У дощ уся вода стікала по довгому хутрі, а я залишався сухим.
Тесля я був так собі, а кравець – іще гірший. Тільки тепер я зрозумів, як багато посидючості й терплячості потребує це ремесло. Особливо коли взявся робити парасольку, яка забрала в мене всі сили. Я бачив, як у Бразилії виготовляють парасольки, – там у них велика потреба через нестерпну спеку. На моєму острові було анітрохи не прохолодніше, та й під час дощу я був змушений часто виходити з печери або намету… Що тільки в мене не виходило, поки я не досяг бажаного результату, скільки потвор я змайстрував – адже мені треба було домогтися, щоб моя парасолька стала розкладною. Зробити звичайну парасольку виявилося дуже просто, але як її носити не складаючи, разом із рушницями й важкою поклажею? І все-таки я домігся свого, обтягнув свою парасольку козячою шкурою й тепер не боявся ні зливи, ні палючого сонця.
Так і жив я – тихо й мирно, цілком скорившися Божій волі. Якщо я і шкодував про те, що не маю співбесідників, окрім папуги, собаки й кошачої родини, то недовго. Я казав собі: хіба моя бесіда із самим собою, мої роздуми та читання в тиші є гіршими за найвеселіші розваги в колі друзів і приятелів? Моє становище мене цілком улаштовувало…
П’ять років минуло без особливих подій. Я щодня працював, на щастя, не хворів, як і раніше, полював, вирощував хліб, збирав виноград, вивчав природу мого острова, поки не настав час для нових справ.
Моя перша пірога як пам’ятник лишилася стояти на пагорбі, я ж тим часом майстрував другий човен, не такий великий і важкий. Цього разу я не тільки його збудував, а й вдало спустив на воду. Працював я за півмилі від бухти, оскільки ближче не знайшов годящого дерева, а потім прокопав канал у шість футів завширшки і чотири завглибшки, точно розрахувавши занурення моєї піроги.
Близько двох років я чаклував над човном і не пошкодував про це.
Моє суденце не годилося для далеких подорожей морем, пірога вийшла невеликою та легкою, і я розпрощався з мрією дістатися невідомої землі. У мене виник новий план – обійти морем навколо острова, і ніщо цьому задуму не перешкоджало. Я встановив у пірозі невелику щоглу та пошив необхідного розміру вітрило з клаптів корабельної парусини, якої мав удосталь. Перевіривши вітрило на ходу й переконавшись, що складнощів із ним не передбачається, я прилагодив на носі та кормі мого човна ящики для провізії й необхідних у подорожі речей, а для рушниць – іще один ящик із відкидною кришкою, що захищала їх від негоди й солоної води. Потім я укріпив на кормі велику парасольку, щоб захиститися від сонячних променів.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу