Тарас Шевченко: Перлини української класики [збірник]

Галя. О, крий Боже! До самої смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи менi, Стехо, чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, млiє серце? А коли цiлуєш… що тодi? Як се, мабуть, любо! Як се весело! ( В восторге поет й пляшет. )

Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?

Галя. Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на вулицi, на тiй недiлi, танцювала? Тодi ще тата не було дома… Згадала?

Стеха. Коли се? Оце ще видумали!

Стучатся в дверь.

Галя ( торопливо ). Ох, лишечко! Хтось iде! ( Убегает. )

Стеха. Хто там?

Хома ( за дверью ). Я, я! Вiдчиняй мерщiй.

Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.

Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!

Стеха. Кого не було?

Хома. Кого? Гостей!

Стеха. Яких гостей? Од пол…

Хома. Цс!.. еге ж.

Стеха. Нi, не було.

Хома. Гляди ж, анiтелень!.. Отець Данило, спасибi, розрiшив. Не забудь тiльки завтра вранцi послать йому вишнiвки. Знаєш? Тiєї, що недавно доливали. Нехай собi п є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завiрюхи? А вiтер неначе стиха.

Стеха. Злякаються вони! Де ж пак! I в горобину нiч приїдуть для такої панночки, як наша.

Хома. Звичайно, звичайно.

Стеха. Iще пак, такий старий… а панночка…

Хома. Сама ти стара, сороко безхвоста!

Стеха. Дивись! Зараз i розсердились. Хiба я на вас?

Хома. Так що ж, що не на мене? Так на мого… ну… полковника.

Стеха. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома. А що вона? Її дiло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє дiло навчить її, врозумить, що любов i все таке прочеє… дурниця, нiкчемне. Ти вже, думаю, розумiєш?

Стеха. Та се розумiю, та з якого кiнця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось i сьогоднi менi говорила. «Моли, – каже, Стехо, – Бога, щоб швидше я вийшла замiж за Назара, – половину добра свого вiддам!»

Хома. А ти й повiрила!

Стеха. А чому ж i нi? Вона така добренька.

Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га? Що ти думаєш? ( Ласкает ее. ) То-то бо i є, дурочка ти безсережна!

Стеха. Що менi робить, коли я дурочка?

Хома. А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

Стеха. Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не забули бiдної Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви… ( Притворно грустит. )

Хома. От же i нагадали козi смерть! Знов своє. Сказав, так i зроблю.

Стеха. Чи мало що люди обiщають, коли їм припаде нужда?

Хома. Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею хорошенько по-своєму, i коли теє… то завтра i мiж нами онеє.

Стеха. Казав пан – кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу вiзьму.

Хома. Який тут грiх? Дурниця все те!

Стеха. Забожiться, що женитесь, тодi, їй-Богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нiчого не буде, їй-Богу!

Хома. От же їй-Богу, далебi!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На менi?

Хома. Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i дамо! Уже ти менi в печiнках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха. Якi тут витребеньки?

Хома. Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконпонувати так, щоб вона не знала, вiд кого старости, а то – чого доброго – усе пiде шкереберть.

Стеха. Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночцi – що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подумаєш, усiм, усiм лучче вiд молодого. Молодий… та що й казать? нiкуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий – тихий-тихий i покiрний.

Хома. Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та, гляди, – гарненько побалакай з нею.

Стеха. А потiм чи можна менi буде пiти на вечорницi? Я вже зовсiм упоралась. Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.

Хома. У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi. О, вже менi та Мотовилиха!

Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нiчого!

Хома. Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама полагодь рушники.

Стеха. Та вже усе напоготовi. ( Уходит. )

Хома. Злигався я з дияволом… ( Оглядывается. ) Що ж? Не можна без цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. ( Немного помолчав. ) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде – побачимо. Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! ( Продолжительное молчание. ) Думай собi, голубко, та гадай, що… а воно зовсiм не так буде. Закинь тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки – тесть полковника!.. А що далi – се наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червiнцi, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! От тобi й сотник! Ще в Братськiм [4] Братський – монастир у Києвi на Подолi, заснований у кiнцi XVI ст. при школi, потiм академiї. серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на їй? Брехня! Вiд огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.