Тарас Шевченко: Перлини української класики [збірник]

Пьют.

Хозяйка. Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!

Гнат. А що, змахнула пил з мiсяця?

Хозяйка. Смiйтесь, а воно i справдi погода утихомирилась.

Гнат. Оце ж тобi за труди. ( Подает чарку. )

Хозяйка. Цур йому, як я втомилась!.. Нi, спасибi, не пiд силу… Хiба вже для вас. ( Пробует понемножку. Гнат знаками просит. Она, в притворстве усилий и кривляний, выпивает, а остальные капли хлещет в потолок. ) Щоб вороги мовчали й сусiди не знали! ( Отдает чарку. )

Гнат ( подносит Назару; тот отказывается знаком ). Не хочеш – як хочеш. А менi здається, що i на свiтi нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарцi горiлки. Чарка, друга – i чорта у воду. Так, Катерино?

Хозяйка. Як кому iншому, то й кварта не поможе.

Гнат ( Назару ). А ти справдi не будеш пить?

Назар. Не буду.

Гнат. Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров’я! (Выпивает.) Праведно спiвається в тiй пiiнi, що каже: коли б мужику не жiнка, не знав би вiн скуки, коли б не горiлка, де дiвать би муки? Так у горiлку її, прокляту, у горiлку! Розумний чоловiк тебе видумав, так! ( К Назару. ) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годi вже. ( Наливает. ) Чи втямки тобi, як ми втiкали з Братського на Запорожжя та на дорозi зустрiли одну чорнобривеньку i ти чуть-чуть був не промiняв запорозької волi на її чорнi брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.

Стеха ( вбегает второпях ). Ох, моя матiнко, як утомилась! Шуточки? Оббiгала усi усюди! ( Осматриваясь. ) Ах, Боже мiй! я i не бачу. Добривечiр вам! От вже й не думала, й не гадала! Спасибi, спасибi! Не погнушались наших слобiдських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигиринi.

Гнат. Та у вас ще краще.

Стеха. Годi-бо вам смiяться.

Хозяйка. Чи прийде ж хто?

Стеха. Як же? Усi прийдуть.

Гнат берет за руку хозяйку й отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.

Гнат ( к хозяйке ). У мене щось голова розболiлась; пiду подивлюсь, який мiсяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, i забули. Збiгай лишень. Без його i гульня не гульня.

Хозяйка. Стехо! Ти звала Кирика?

Стеха. Моя матiночко! I забула. Я зараз збiгаю.

Гнат. Вп’ять де-небудь застрянеш… Збiгай лучче сама.

Хозяйка. Добре.

Хозяйка й Гнат уходят.

Назар ( берет за руку Стеху ). У мене є просьба до тебе, Стехо.

Стеха. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночцi, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тiльки не те вже, що перше було. Адже ви самi знаєте, що незабаром зробилось.

Назар. Се не помiшає; менi тiльки одно словечко сказати. ( Дает ей червонец. ) На тобi; ще й плахта буде, коли услужиш.

Стеха ( принимает червонец ). Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цiлiсiньку нiч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Нi, таки на своєму поставив старий сатана.

Назар. Так ти зробиш? Дожидати?

Стеха. Зроблю, зроблю, тiльки…

Назар. Не бiйсь! Бiльш копи лиха не буде. А коли хочеш, так i ти з нами. Ну лишень, чкурнем.

Стеха. Куди з вами?

Назар. Туди, де лучче жити, де будеш ти панiєю, а не ключницею: чи второпала?

Стеха. Глядiть, чи не дурите ви мене? I справдi думають, що як вони багатi, так усе i їх.

Гнат ( за сценой ). Катре, Катре! А погляди, що се на мiсяцi?

Голос хозяйки. Хiба не знаєте? Брат брата на вила пiдняв.

Гнат. Як же се? Далебi, я не чув.

Хозяйка. Нехай у хатi розкажу, я змерзла.

В продолжение этого разговора Назар объясняется со Стехой знаками и шопотом. Стеха делает утвердительний знак и отходит. Входят Гнат и хозяйка.

Стеха. А хiба ж ви сього не знаєте?

Гнат. Або забув, або i зовсiм не знав; не згадаю.

Стеха. Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрi люди на утренi стояли, пiшов пiдкинуть волам сiна, та замiсть сiна проткнув вилами свого меншого брата: так їх Бог так i поставив укупцi на мiсяцi, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що i скотинi грiх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то що людям.

Хозяйка ( насмешливо ). Ач як мудро прочитала!

Гнат. Чудо, не дiвка! Розумна i красива. ( Обнимает Стеху. )

Стеха ( притворно ). Що се, якi справдi безстиднi оцi городськi козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тiльки.

Гнат целует ее.

Ну! от iще видумали що! Неначе се звичайно! Пустiть, далебi закричу.

С шумом входят козаки й девушки.

В толпе. Ай да Стеха! От моторна, i тут успiла. А старий Кичатий!..

Стеха ( вырываясь ). Ну, що? Поживились? Не бiйсь, таки не довелось поцiлувати. Хто там горло дере, що успiла? Вони тiльки так, нiчого не зробили.