Джеймс Купер - Останній з могікан

– У лісі, між цим місцем та їхнім селом.

Ункас кинув гордий погляд на своїх власних воїнів і запитав:

– А Магуа?

– Він очолив їх після того, як сховав Кору в печері.

– У печері? – перебив його Гейворд. – На щастя, ми знаємо, де вона розташована. Чи не можна негайно щось учинити для визволення дівчини?

– А що скаже Соколине Око? – Ункас запитливо глянув на мисливця.

– Дайте мені двадцять озброєних людей, і я відшукаю Мунро й сагамора, які приєднаються до нас. Коли ж почуєш військовий клич, то вдар як слід по цих пройдисвітах! Ми засиплемо їх з обох боків свинцевим дощем. А потім ми звільнимо дівчину. Перемога буде нашою!

Ункас і Гейворд погодилися із цим планом і розійшлись, щоб розпочати виконувати своє завдання.

Навколо панувала глибока тиша. Соколине Око повів своїх воїнів річищем невеликого струмка.

– Воїни, – мовив він, – ми будемо йти струмком доти, доки не вистежемо гуронів.

На подив мисливця, Давид пішов за ними. Соколине Око запропонував йому відшукати в лісі печеру, щоб там дочекатися результату бою. Але шанований співак у відповідь на це витяг із-під одягу ремінну пращу й повідомив, що він стане до бою з цим давнім військовим інструментом.

Чесний Гамут говорив цілком серйозно, тому Соколиному Окові залишалося тільки прийняти його в число своїх воїнів, після чого вони обережно вирушили і щасливо дісталися того місця, де струмок перетворювався вже в досить велику річку.

– Напевне, сьогодні буде спекотно! – зазначив Соколине Око. – Проте усе нам на руку ковінька: гуронам дме в обличчя вітер і засліплює очі сонце, а нашим очам нічого не заважає цілитись.

Мисливець уважно роззирнувся навсібіч. Вони були всього за півмилі від табору гуронів, а втім, жодна ознака не сповіщала про близьке розміщення ворога. Нетерплячка взяла гору над обачністю, і Соколине Око вирішив, не приховуючи своїх сил, повільно, але без зупинок просуватись уперед.

Немов тіні, ковзали воїни за своїм ватажком, намагаючись лишати по собі слід однієї людини. Ледве вони вийшли з-під прикриття великого берега, як із-заду пролунав залп із дюжини рушниць. Один із делаварів упав мертвим.

– Я боявся саме такої диявольської витівки з їхнього боку! – закричав Соколине Око і віддав команду: – Під прикриття!

Воїни швидко розсіялись, і Гейворд раптом опинився віч-на-віч із Давидом. На щастя, гурони вже відступили, так що друзі були в безпеці. Соколине Око погнався за ворогами.

Напад скоїла, вочевидь, невеличка група гуронів, котра, проте, відступаючи до своїх, збільшувалася.

Сили супротивників були рівними. Поранених було немало, оскільки вояки ховалися за деревами. Але помалу становище наших друзів погіршувалося, і Соколине Око не міг збагнути, як вийти із цієї ситуації. Відступ був не безпечніший за, власне, битву.

У цей критичний момент вони почули войовничий крик Ункаса та його воїнів. Становище Соколиного Ока та його супутників знову поліпшилося. З’ясувалося, що гурони більшу частину своїх сил спрямували проти маленького загону мисливця і тому не могли опиратися відчайдушному натиску могіканина. Надихнувши свій загін, Соколине Око мужньо кинувся на ворога. Гурони відступили, але й далі відчайдушно оборонялися. Обстрілювані з двох боків, вони зазнали надзвичайних утрат. Воїни Ункаса подібно до вихору налетіли на них і хутко придушили їхній опір.

Невеличкий загін гуронів поспіхом відступав скелястим пагорбом, попереду йшов похмурий Магуа.

Ункас, захопившись переслідуванням ворогів, випередив своїх воїнів та опинився поблизу ворога, маючи біля себе не більше за сім вояків. Забувши про обережність, молодий вождь кинувся в атаку. З іншого боку йому на допомогу поспішав Соколине Око.

Хитра Лисиця, помітивши супротивників, швидко видерся на вершину пагорба. Ункас не відставав від нього. Невдовзі вони дісталися селища гуронів і відчайдушно почали битися. Томагавк Ункаса та зброя його друзів не знали втоми, і небавом уся земля була всіяна трупами ворогів. І тільки Магуа завдяки своїй мужності залишався неушкодженим. Коли гуронський вождь побачив, що його супутників убито, він зі страшним криком помчав геть від жахливого місця бою.

Ункас, роблячи величезні стрибки, кинувся йому навздогін, а Соколине Око, Гейворд і Давид щосили намагалися не відставати від юнака.

Раптом Магуа зник у кущах і поспішив до відомої нам печери, наповненої жінками, що плакали, старими й дітьми. Переслідувачі гурона заледве проклали собі шлях крізь натовп і побачили у кінці довгого коридору двох гуронів та Магуа, який тягнув за собою Кору.