Джеймс Купер - Останній з могікан

– Мандрівник – не шпигун.

– Хіба інгизи посилають шпигувати жінок? Хіба вождь гуронів не сказав, що взяв жінок під час бою?

– Це так. Але інгизи послали розвідників, і ті вже побували в моїх вігвамах. Проте вони не знайшли нікого, хто б їх прийняв. Тоді вони втекли до делаварів. «Делавари – казали вони, – тепер наші друзі, бо вони розлюбили свого канадського батька».

Ці слова гурона влучили в ціль, оскільки нещодавня відсутність делаварів під час битви і справді викликала незадоволення французького головнокомандувача. Вони мали підстави боятися його гніву, бо їх далекі селища, сотні жінок і дітей, ба навіть частина воїнів перебували на французькій території.

Тому делавар відповів дещо стурбованим тоном:

– Мої молоді воїни бачили нещасливі сни й тому не хотіли вирушати в похід, але вони поважають і люблять свого білого вождя.

– Як же він повірить у це, коли дізнається, що його найлютіший ворог був приязно прийнятий у таборі делаварів? Мій канадський батько не дурень.

– Де ж цей ворог і хто він?

– Довгий Карабін.

Делаварські воїни здригнулися, почувши добре відоме їм ім’я.

Невдовзі звістка про появу знаного гуронського вождя поширилася по всьому селищу.

Після нетривалої наради делавари вирішили зібрати все плем’я. Магуа вийшов із делаварськими вождями на відкрите місце перед тією хижою, де він щойно був. Там уже стояв цілий натовп індіанців. Трохи пізніше до них приєдналися три делавари похилого віку.

Середній з них уже дійшов безлітньої старості й заледве ходив, з обох боків підтримуваний побратимами. Усе плем’я дивилося на нього з глибокою повагою, радше навіть із благоговінням. «Таменунд! Мудрий Таменунд!» – чулося зусібіч.

Магуа вже чув про мудрість і справедливість цього старця, котрий, як подейкували його одноплеменці, спілкувався з Великим Духом. Тому гуронський вождь із великим зацікавленням дивився на старого, поки його увагу не відволікла раптова поява полонених, яких привели на соборне місце. Це були Кора, котра стояла руч-об-руч із Алісою, Гейворд та Соколине Око. Ункаса між ними не було.

Один зі старих воїнів кинув запитливий погляд на Магуа, ніби говорячи: «Делавари чекають».

З урочистим виглядом Магуа виступив уперед та став навпроти полонених. Потім оглянув усе зібрання, і його погляд, перебігаючи з одного обличчя на інше, красномовно свідчив про те, що відбувалося в його душі.

Коли він звернув свій погляд на мисливця, в його очах запалав ворожий вогонь, змішаний, проте, з повагою до свого супротивника. На Гейворда він дивився зі страшною ненавистю, на Алісу – зневажливо і, нарешті, на Кору – з болісною пристрастю.

Витримавши паузу, Хитра Лисиця почав свою промову.

– Великий Дух, – сказав він, – створив людей з різним кольором шкіри. Одні з них чорні, як ведмеді. Їх він призначив бути рабами. Іншим він дав бліді, мов шкіра лісового горностая, обличчя. Їх він зробив торговцями, собаками у ставленні до своїх жінок і вовками – до своїх рабів. Він дав цьому народові природу голуба: невтомні крила, дітей, незчисленних, як листя на деревах, та апетит, який ладен проковтнути землю. Він дав їм брехливу, наче кішка, мову, заяче серце, хитрість свині, а не лисиці, та довгі, як ноги лося, руки. Хитрість цього народу допомагає йому привласнювати собі земні скарби. Його руки обіймають землю від берегів Солоного Озера до великих островів. Бог дав йому доволі землі, але він хоче заволодіти геть усім. Такими є блідолиці.

Іншим Великий Дух дав червону та сяйливу, мов сонце, шкіру та створив їх за своєю подобою. Він дав їм цю землю з її деревами й дичиною. Сонце та дощі вирощували їм плоди. Вітер охолоджував їх улітку, шкури гріли їх узимку. Якщо вони билися один з одним, то це тільки тому, що хотіли показати, що вони є чоловіками. Вони були хоробрі та справедливі, вони були щасливі! Чи знають мої брати ім’я народу, якого Великий Дух найдужче любить?

– Ленапи! – почулися голоси в натовпі делаварів.

– Так, ленапи, – повторив хитрий Магуа. – Сонце, підіймаючись із Солоного Озера та пірнаючи у солодкі води, ніколи не ховалося від їхніх очей. Хіба мушу я, гурон, нагадувати мудрому народу про його перекази? Невже маю я згадувати про його колишню славу, велич і героїчні справи, про його щастя, втрати, смуток та сум? Хіба серед делаварів немає людей, котрі це все бачили, котрі знають, що це правда? Я замовкаю, але вуха мої відкриті.

Коли голос промовця стих, очі делаварів звернулися до мудрого Таменунда. Той з гідністю розпрямився й запитав глухим, слабким голосом: