Джеймс Купер - Останній з могікан

Магуа, дружина якого вже давно померла, сидів у своїй хижі, обмірковуючи план помсти. Так він провів майже всю ніч. Уранці він очолив загін та попрямував разом із ним до лісу. Індіанці, немов тіні, ковзали один по одному і невдовзі зникли з-перед очей. Коли вони проходили повз уже відомий нам бобровий ставок, деякі тварини випірнули з води, але знову швиденько сховалися, і лише в одній із віддалених бобрових споруд стирчала велика темна голова. Тварина без страху дивилась услід дикунам, які віддалялися. Щойно останній індіанець зник у кущах, як власник цієї голови підвівся і з-під хутряної маски з’явилося серйозне обличчя Чингачгука.

Плем’я делаварів, про яке ми так часто згадували, достоту як і його сусіди, пішло за генералом Монкальмом в області, що належали англійській короні, та брало участь у сміливих набігах на мохоків. Проте у вирішальну мить делавари відмовилися допомагати французам, надіславши своїх емісарів сказати Монкальму, що їхні сокири затупилися й що потрібен час, аби погострити їх.

Того самого ранку, коли Магуа зі своїми воїнами вирушив у похід, можна було помітити надзвичайне пожвавлення в таборі делаварів. Жінки старанно поралися по господарству, воїни тут і там стояли окремими групами, ведучи серйозну розмову. Дехто морочився зі своєю зброєю, інші складали власне майно.

Раптом на краю селища з’явилася постать якогось індіанця. Він був неозброєний, і розмальовка на його обличчі радше пом’якшувала, ніж робила жорсткішою природну суворість рис. Побачивши, що делавари помітили його, прибулець на знак своїх мирних намірів здійняв руку до неба, а потім опустив її, приклавши до серця. Мешканці селища приязно відповіли незнайомцеві та запросили його підійти ближче.

Коли він наблизився, делавари впізнали в ньому добре відомого вождя гуронів Магуа, названого Хитрою Лисицею. Його прийняли дуже стримано, але старший з племені промовив:

– Вітання мудрому гурону! Він, звичайно, прийшов для того, щоб разом зі своїми братами скуштувати сакка-туш. [4]

Діставши ствердну відповідь, найшановніші вельможі племені повели свого гостя, щоб він розділив з ними їхню трапезу. Коли голод був угамований і жінки прибрали залишки обіду, обидві сторони приготувалися до розмови, в котрій хитрість та обережність мали відіграти головну роль.

– Хіба обличчя мого канадського батька знову повернене до його дітей гуронів? – запитав один із делаварів.

– А коли було інакше? – удавано здивувався Магуа. – Він називає мій народ найулюбленішим.

Делавар, котрий добре знав про брехливість цього твердження, втім, ствердно кивнув і сказав:

– Томагавки ваших воїнів були дуже червоними.

– Так, але тепер вони тупі, бо інгизи вбиті, а делавари – наші сусіди.

Після невеличкої паузи Магуа з показовою байдужістю поцікавився:

– Чи моя полонянка не завдає клопоту моїм братам?

– Вони дуже раді їй.

– Шлях між гуронами й делаварами короткий та вільний. Нехай мої брати відправлять її до наших жінок, якщо вона їх обтяжує.

– Вони їй дуже раді, – повторив делавар із притиском на останньому слові.

Зазнавши невдачі у своїй першій спробі отримати назад Кору, Магуа запитав:

– Може, чужі мокасини залишили у лісах свої сліди? Чи не зустрічали мої брати блідолицих?

– Нехай приходить мій канадський батько, – ухильно відповів делавар. – Його діти завжди раді зустріти його.

– Так, великий вождь приходив до індіанців, щоб викурити люльку миру. Гурони завжди раді йому. Але в інгизів довгі руки та ноги, що не знають утоми.

– Вони ніколи не заскочать делаварів сплячими.

– Це добре. Воїн, очі якого розплющені, завжди побачить свого ворога. Але я приніс моєму братові подарунки.

Із цими словами Магуа розклав перед делаварами свої подарунки – дешеві дрібнички, зняті з жінок, убитих біля форту Вільям-Генрі. Хитрий Магуа одразу ж помітив, яке сильне враження справила його щедрість на делаварів, особливо на його співрозмовника, котрого він навмисне обдарував щедріше за інших. Останній уже лагідно сказав йому:

– Мій брат – мудрий вождь. Ми дуже раді йому.

– Гурони люблять своїх братів делаварів. Червоношкірі мають бути друзями і пильно стежити за блідолицими. Чи не бачив мій брат чого-небудь підозрілого?

Делавар відповів тепер уже з більшою охотою.

– Сліди чужих мокасинів опинилися в нашому селищі.

– Мій брат прогнав тих собак?

– Цього не можна зробити. Мандрівник – завжди бажаний гість у делаварів.