Джеймс Купер - Останній з могікан

– Хіба мій брат утратив глузд? – вигукнув Гейворд. – Він зустрінеться в печері з хворобою, яка перекинеться на нього, а потім переслідуватиме і його доньку в лісі. Ні, мої діти мають стерегти вхід до печери і, якщо злий дух наважиться вийти з неї, побити його ломаками.

Це застереження дало бажаний результат. Чоловіки витягли свої ножі, схопилися за томагавки та поставали біля входу.

Діти вже давно спали, а воїни все ще стояли на варті коло печери. Тим часом Гейворд зі своєю дорогоцінною ношею хутко просувався лісом.

Аліса, котра невдовзі прийшла до тями, відразу заявила:

– Я хочу йти без вашої допомоги, Дункане.

– Ні, Алісо, ви ще занадто слабкі.

Однак дівчина вислизнула з рук юнака й мужньо пішла поряд із ним, прямуючи за вірним Соколиним Оком, одягненим у ведмежу шкуру. Мисливець, щойно вони віддалилися на досить значну відстань від селища індіанців, зупинився та сказав:

– Ця стежка приведе вас до струмка. Йдіть його північним берегом до маленького водоспаду, потім зійдете на пагорб і звідти побачите вогнища іншого племені. Там живуть справжні делавари, і серед них ви будете в безпеці. Бігти з дівчиною далеко не можна. Гурони наздоженуть вас і заволодіють вашими скальпами, перш аніж ви пройдете дюжину миль. Ідіть, і нехай Господь благословить вас.

– А ви? Хіба ви хочете залишити нас? – запитав здивований Гейворд.

– Гурони взяли у полон делавара. Останній нащадок благородної крові могікан перебуває в їхній владі. Я спробую врятувати його, якщо це можливо. Ункас не може загинути, поки живий Соколине Око. Я чув, що юність знає тільки одне почуття, котре міцніше прив’язує чоловіка до жінки, ніж батька до сина. Мабуть, так. Ви важили власним життям заради цієї дівчини, бо вас, імовірно, спонукало саме це почуття. Щодо мене, то я навчив Ункаса користуватися рушницею. Я не раз бився з ним поряд у бою. Не одне літо та не одну зиму ми ходили разом із ним пустелею, ділили труднощі та їжу, по черзі пильнували сон одне одного… Ні, присягаю всемогутнім Господом, скоріше загине світ, радше мій «звіробій» стане так само непотрібним, як верескливий інструмент співака, ніж помре молодий могіканин.

Сказавши це, мисливець потиснув Гейвордові руку та рішуче повернув назад, до селища гуронів.

Гейворд і Аліса рушили далі.

Соколине Око, покладаючи надію на ті міцні вузли, якими він зв’язав Магуа, пішов навпростець до хиж. Наблизившись до них, він, однак, уповільнив свою ходу й пильно роззирнувся навсібіч. У хижі, яка стояла усамітнено, тьмяно світилося.

Вдаючи із себе ведмедя, мисливець підкрався до цієї хижі та увійшов до неї, де й знайшов Гамута, заглибленого у власні думки. Переконавшись, що його друг сам, він сів перед зляканим співаком, котрий, із жахом вихопивши свій камертон, вигукнув:

– Похмуре й таємниче чудовисько! Я не знаю ні тебе, ані твоїх намірів, але якщо ти замислив щось лихе, вислухай спершу натхненні слова царя Ізраїлю!

Ведмідь відповів:

– Сховай свистульку й навчи свою горлянку скромності. П’ять простих слів англійською мовою мають більше ваги, ніж ціла година твого концерту.

– Хто ти? – спитав збентежений Давид.

Тоді Соколине Око відкинув убік ведмежу голову та, показавши своє обличчя, промовив:

– Друг, який має сказати вам кілька слів.

– Спочатку скажіть мені, де дівчина й хоробрий юнак, який з’явився сюди за нею?

– Вони щасливо уникли томагавків цих пройдисвітів. Але чи не могли б ви показати мені, де є Ункас?

– Звичайно, можу.

– Тоді поспішайте, нам не можна гаяти жодної миті.

Дорогою мисливець дізнався, що Давидові, як недоумкуватому, дозволили входити до Ункаса без перепон.

Хижка, де був замкнений молодий могіканин, розташовувалася в самісінькому центрі селища, що, звісно, заважало непомітно потрапити до неї. Проте у наміри Соколиного Ока й не входило робити це таємно, і він, покладаючись на свій костюм, попрямував одразу до цієї хижі.

Такої пізньої години все селище вже спало міцним сном і лише перед дверима тієї хижі, де перебував ув’язнений Ункас, ходили кілька дикунів. Вони спокійно пропустили Давида та переодягненого мисливця. Але їх конче треба було якось відвести подалі від хижі, і з цією метою Давид, навчений Соколиним Оком, вигукнув:

– Делавари – боягузливі жінки! Інгизи, мої дурні співвітчизники, звеліли їм іти проти своїх канадських батьків, після чого вони забули свою справжню стать. Чи не бажають мої брати почути, як Прудконогий Олень буде заливатися слізьми перед гуронами, стоячи біля стовпа?