Джеймс Купер - Останній з могікан

Давидова розповідь була короткою.

Діставшись вершини гори, Магуа почекав слушного моменту, відтак вирушив далі й пішов західною стороною Горикену до Канади. Оскільки гурон добре знав дорогу й не боявся переслідування, то подорож не була ні дуже швидкою, ані втомливою. Присутність Давида Магуа терпів, оскільки навіть він відчував повагу, яку індіанці мають до людини, в голові якої оселився Великий Дух.

Прийшовши з полонянками в табір свого племені, Магуа вчинив згідно зі звичаями індіанців: розлучив дівчат.

Кору він відправив до племені, яке зупинилось у найближчій долині. Давид не міг знати, що це за плем’я і які в нього звичаї. Він знав тільки, що в останній експедиції французів вони не брали участі, хоча й належали до числа союзників Монкальма.

– А чи бачили ви їхні ножі? – перебив співака Соколине Око. – Якої вони роботи, англійської чи французької?

– Я не думав про такі абищиці, а дбав лише про те, щоб утішити дівчат.

– Може, настане час, коли ви припините дивитися на ніж індіанця як на марну річ, – зазначив мисливець із неприхованою зневагою. – Чи не помітили ви бодай особливостей їхнього розфарбування?

– Так, вони мають на собі зображення огидної черепахи.

– Хуг! – вигукнули одночасно обидва могіканина, а Соколине Око похитав головою, наче дізнавшись важливу, але дуже неприємну новину. Потім усі троє почали розмовляти між собою делаварською говіркою.

Чингачгук під час цієї розмови підніс руку і вказав нею на свої груди, ніби бажаючи надати більшої виразності своїм словам. Гейворд побачив, що на його грудях блакитною фарбою намальовано зображення тварини, згаданої Давидом.

У той самий час Соколине Око звернувся до майора:

– Ми зробили відкриття, яке з Божої волі може виявитися для нас як хорошим, так і поганим. Сагамор походить зі шляхетної крові делаварів і його вважають великим вождем цих «черепах». Із розповіді Давида ми дізналися, що багато побратимів нашого друга є серед того племені, про яке говорив співак. Наш шлях стає тепер небезпечнішим, бо друг, обличчя якого відвернене від нас, може стати нашим найлютішим ворогом.

– Поясніть мені чому, – попросив Гейворд.

– Це старовинний і сумний переказ, до якого я переходжу дуже неохоче, тим більше, що головна провина лежить на блідолицих. Після тривалого протистояння брат підняв томагавк на брата і делавари почали воювати разом із цими мингами.

– Тож Кору утримують серед частини цього племені…

Соколине Око ствердно кивнув, і Гейворд висловив бажання негайно вирушити в дорогу, щоб звільнити сестер. Навіть Мунро прочуняв від своєї летаргії та втрутився в спільну розмову.

Але мисливець узявся переконувати їх, що поспіх може тільки зіпсувати справу.

– Було б найкраще, – сказав він, – якби наш співак подався до цього племені та сповістив дівчат про те, що ми вже близько. Потім, за допомогою сигналу, ми знову викличемо його. Чи можете ви відрізнити каркання ворона від крику степового півня, друже? – звернувся він до Давида.

– Так, це чудовий птах із м’яким меланхолійним голосом, тільки такт не зовсім правильний.

– Про це зараз не час думати, – сказав Соколине Око. – Але якщо вам подобається цей звук, то нехай нашим сигналом буде триразовий посвист степового півня. Зачувши його, ви маєте квапитися на те місце, звідки він пролунав.

– Я піду з ним, – утрутився Гейворд.

– Ви! – закричав здивований мисливець. – Хіба вам життя набридло?

– А хіба Давид не є живим доказом того, що й гуронам властиве співчуття?

– Так, але Давид уміє володіти своїм горлом так, як не годна жодна нормальна людина.

– Ну й я вдам божевільного. Я на все готовий, аби звільнити тих, кого люблю. Облиште ваші переконання, моє рішення непохитне.

Соколине Око, звиклий до Гейвордової поступливості, з подивом глянув на нього, а молодий чоловік, не дочекавшись відповіді, додав:

– Ви знаєтеся на перевдяганні. Уберіть мене, розфарбуйте – словом, оберніть мене на кого завгодно, хоч на блазня. Ви чули, що повідомив нам цей вірний супутник сестер: індіанці належать до двох різних племен, а може, й народів. У одного з них, що вважається гілкою делаварів, перебуває та, яку ви називаєте «чорнокосою». Інша, молодша, перебуває, без сумніву, в руках наших ворогів гуронів. Моя молодість, мужність і звання зобов’язують мене відважитися на визволення Аліси, а ви й ваші друзі мусите в цей-таки час визволити Кору.

Коли молодий офіцер говорив ці слова, очі його палали так яскраво, що Соколине Око, котрий добре уявляв усю небезпеку такого заходу, не став сперечатися з ним.