Джеймс Купер - Останній з могікан

Стривожений цими незрозумілими рухами, він хотів був подати сигнал, аж раптом почутий поблизу шурхіт гілок примусив його глянути в інший бік.

Юнак здригнувся від несподіванки, побачивши не далі як за двісті кроків від себе індіанця. Лишень один погляд на нього переконав Гейворда, що той його не помітив. Індіанець, здавалося, так само, як і майор, спостерігав за селом і дивними пересуваннями його мешканців. Виразу його обличчя не було видно через грубу розмальовку, а втім, Гейвордові здалося, що його обличчя мало на собі відбиток радше якоїсь туги, ніж люті.

Голова індіанця була поголеною, за винятком класичного пасма волосся на маківці, в яку було встромлено кілька соколиних пір’їн. Подертий плащ прикривав його тіло, а нижній одяг складався із сорочки, рукави якої заміняли індіанцеві штани. Напівголі ікри були дуже подряпані, а ноги – взуті в мокасини з ведмежої шкіри.

Коли до майора нечутно підійшов Соколине Око, Гейворд швидко шепнув йому:

– Ви маєте рацію, це їхній табір. А ось і один із дикунів.

– Гм… – Соколине Око здивовано вглядався в дивну постать індіанця. – Це не гурон і взагалі не воїн одного з канадських племен. – Проте, судячи з його вбрання, він пограбував якогось білого чоловіка. Зброї в нього, здається, немає.

– Але він може переполошити все село, якщо побачить нас.

Мисливець ошелешено подивився на свого співбесідника і залився тим беззвучним, але веселим сміхом, який був однією з особливостей його характеру.

– Усе село! – повторив він. – Тоді не спускайте з нього очей, а я підкрадуся ближче і спробую захопити його живцем.

Мить по тому мисливець був уже в кількох кроках від індіанця. Тієї-таки миті почувся сплеск води і Гейворд побачив, як сотні темних істот кинулись у ставок.

Дикун витяг шию, з дурнуватою цікавістю спостерігаючи за ними. Ось тоді рука Соколиного Ока була вже готова схопити його за горло, але, на подив Гейворда, мисливець опустив її, знову засміявся без явної причини і, легко поплескавши індіанця по плечу, сказав:

– Ну що, друзяко? Чи не збираєтеся ви навчати співати бобрів?

– Чому ж ні? Вони, напевне, не бояться втратити розум.

Легко собі уявити Гейвордів подив: індіанці відразу перетворилися на бобрів, страшний ворог виявився його відданим другом Давидом Гамутом. Присутність останнього розбурхала в майорові бажання хоч щось дізнатися про сестер, і він умить опинився біля своїх товаришів.

Соколине Око тим часом не міг угамувати свого сміху, повертаючи вірного Давида на всі боки і запевняючи, що гурони його вдало причепурили. Відтак він подав умовний сигнал могіканам і звернувся до співака:

– Ну, розповідайте! Де дівчата?

– У полоні в цих язичників! – відповів Давид. – На щастя, попри душевну тугу, вони здорові й не знеславлені.

– Обидві? – запитав Гейворд, ледве зводячи дух.

– Обидві.

– Благослови вас Боже за цю звістку! – вигукнув Мунро. – Значить, я зможу обійняти своїх дітей, здорових і неушкоджених.

– Гм… Так швидко на це не можна розраховувати, – зауважив Давид. – Ватажок дикунів – справжній диявол, якого може приборкати тільки всемогутній Бог.

– І де ж цей пройдисвіт? – запитав Соколине Око.

– Сьогодні він пішов полювати лосів, а потім, як я чув, вони хочуть іти далі, до кордонів Канади. Старшу дівчину відвели в полон у сусіднє плем’я, оселі якого розташовані он за тією чорною скелею. Молодша залишилася серед гуронських жінок, табір яких розташовано всього у двох милях звідси.

– Аліса! Моя ніжна Аліса! – прошепотів Гейворд. – Бідолашна, вона позбавлена товариства своєї сестри.

– А чому вони вас залишили на волі? – розпитував Соколине Око.

Співак відповів зі зворушливою покорою:

– Сила мого священного співу вчинила диво! Мені дозволено вільно пересуватися.

Мисливець, ляснувши себе рукою по лобі, сказав:

– Індіанці не здолають лиха недоумкуватим. Але якщо ви були на свободі, то чому не повернулися назад і не сповістили нас про все?

– Хоча моя душа звеселилася б, знову побачивши християнські житла, – просто відповів Давид, – я таки волів бути поруч із довіреними мені ніжними душами, що перебувають у полоні.

Чоловіки з теплою вдячністю потиснули співакові руку. Соколине Око при цьому сказав Давидові:

– А ось, друзяко, і ваш верескливий інструмент! Я хотів був викинути його у воду, але, знаючи, як ви його цінуєте, вважав за потрібне зберегти його для вас.

Гамут узяв камертон із почуттям величезної радості й хотів одразу ж скористатися ним, проте Гейворд утримав його від доброчесного поривання, поставивши йому безліч запитань стосовно сестер.