Нарешті сагамор, як старший, почав викладати план дій. Ункас уважно слухав батька і тільки зрідка перебивав мовчання, відповідаючи на запитання мисливця. З жестів та виразів облич своїх друзів Гейворд міг зробити висновок, що Чингачгук із сином дотримувались однієї думки, а Соколине Око мав зовсім іншу.
Індіанці часто показували на лісову стежину, тож можна було зрозуміти, що вони хочуть почати пошуки саме в цьому напрямку, тим часом як Соколине Око вказував на Горикен.
Після тривалого обговорення мисливець нарешті підвівся і заговорив з усім мистецтвом тубільного красномовства. Піднісши руку, він показав шлях сонця і повторював цей рух так часто, що стало зрозуміло: їм знадобиться багато днів для виконання замисленої справи. Похилий вік Мунро та його хирлявість були зображені теж вельми красномовно. Гейворд помітив, що і його здібностям мисливець не надавав великого значення, коли, вказавши на нього, вимовив: «Щедра Рука». Це прізвисько союзні індіанці дали майорові за його щиросердність. Потім Соколине Око описав легкі рухи човника порівняно з хиткою ходою втомленої людини. На завершення він тицьнув пальцем у скальп онайди, нагадавши про необхідність хутчіше покинути місце їхньої стоянки, не залишаючи по собі жодних слідів.
Судячи зі ствердних жестів могікан, вони нарешті погодилися з доказами мисливця, і той із задоволеним виглядом ліг перед напівзгаслим багаттям, сподіваючись заснути.
Цим скористалися могікани, щоб порадитися між собою. Чингачгук облишив серйозно-урочистий тон вождя і м’яко звернувся до свого сина. Важко передати милозвучність їхньої мови, яка особливо відчувається в сердечній розмові батька із сином. У такі хвилини вся лють зникала з обличчя сагамора, а в юнака вираз гордовитої серйозності змінювався на лагідну веселість.
Нарешті й Чингачгук вирішив дати собі перепочинок. Він закутав голову у своє вовняне покривало й простягся на голій землі. Ункас турботливо підсунув розжеврілі залишки багаття до батькових ніг, а потім і сам обрав собі місце для відпочинку. Гейворд узяв з нього приклад, і невдовзі глибока тиша запанувала навколо.
Зорі ще виблискували в небі, коли Соколине Око розбудив Мунро й Гейворда. Щодо могікан, то вони були вже готові вирушати. Мисливець знову став попереду всіх, як це було й раніше.
– За мною, – сказав він, – але не кажіть ані слова, бо голос білого не може пристосуватися до лісової тиші, як ми вже бачили на прикладі Давида. Ми спускатимемось оцим рівчаком, отож побережіть свої ноги від каміння та колод.
Супутники пристали на його пораду, хоча для одного з них причина такої надзвичайної обачності залишалася загадкою. Спустившись у рівчак, що оточував укріплення з трьох боків, подорожні побачили, що він страшенно загромаджений уламками колод, камінням і землею. Проте їм таки вдалося, йдучи слідами мисливця, досягти піщаного берега Горикену.
– Цей слід можна відчути тільки носом, – зазначив Соколине Око, зиркнувши на шлях, який вони насилу подолали. – Трава – брехливий килим для втікачів, а дерево й камінь не залишають на собі сліду від мокасинів. – Ану, Ункасе, підштовхни пірогу ближче до берега. На піску сліди дуже помітні. Обережніше, обережніше! Не треба торкатися берега, інакше ці пройдисвіти дізнаються, в якому місці ми відчалили.
Молодий могіканин зробив усе, як звелів мисливець. Після цього Соколине Око поклав біля води великий камінь, по якому треба було йти до човна, і зробив офіцерам знак посісти свої місця. Потім він сам сів у пірогу, не залишивши на березі жодних слідів.
Гейворд мовчав, поки обидва індіанці відводили пірогу на деяку відстань від розвалин форту, а потім запитав:
– Що ж змушує нас так таємниче від’їжджати?
– Якби кров онайди не забарвила ці хвилі, то ви б не поставили такого запитання, – відповів мисливець. – Хіба ви забули ту гадину, яку підстрелив Ункас?
– Ні, але ж ви казали, що він був один, а мерців нічого боятися. Та й авторитет генерала Мунро врятував би вас від гніву наших союзників, тим паче, що пройдисвіт заслужив на таку долю. Сподіваюся, ви не змінили зазначений маршрут через цю незначну обставину?
– Чи не думаєте ви, що куля того ошуканця звернула б убік, якби на її шляху стояв сам король? – запитав мисливець. – Чому ж тоді великий француз не поховав томагавки гуронів, якщо слово білого має хоч якусь владу над індіанцями?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу