Джеймс Купер - Останній з могікан

Могіканин підійшов до холодного трупа, перевернув його горілиць і знайшов відзнаку, яка доводила приналежність мерця до одного з шести племен, які, доки вони билися в лавах англійців, були ненависними його народу. Він з огидою відкинув труп ногою, наче якесь падло.

– Лише найвища мудрість і всемогутність у змозі зі світу зжити таку кількість людей, – засвідчив Соколине Око. – Перша може виправдати доконечну потребу в жорстоких заходах, а друга годна повернути землі втрату… Я вважаю за гріх убивати іншого оленя, коли одного ще не з’їли, але зовсім інакша справа воїн: його доля – загинути від кулі або томагавка.

– Хуг! – раптом вигукнув Ункас. Підвівшись на пальчики, він пильно вдивлявся в далечінь.

– Що там, хлопчику мій? – запитав мисливець. – Дай Боже, щоб це був якийсь француз, котрий відбився від гурту й никає тут у пошуках здобичі. Мій «звіробій» продемонструє своє мистецтво.

Ункас, не відповівши нічого, стрибком опинився біля одного з кущів та з переможним виглядом замахав клаптем зеленої Кориної вуалі.

В одну мить усі зібралися біля нього.

– Мої доньки! – зойкнув Мунро голосом, сповненим страждання. – Поверніть мені моїх дочок!

– Ункас намагатиметься зробити це, – пролунала коротка зворушлива відповідь молодого воїна.

Бідолашний батько притулив шматок тканини до своїх вуст, а його погляд хутко перебігав від одного куща до іншого, ніби він сподівався знайти там Кору.

– Тут немає вбитих, – проговорив Гейворд хрипким, приглушеним голосом. – Буря, напевне, помилувала це місце.

– Це ясно як Божий день, – зазначив Соколине Око, – проте або вона, або той, хто викрав її, проходили тут. Ти маєш рацію, Ункасе, чорнокоса дівчина була тут. І вона побігла в ліс, наче злякана лань. Ніхто з тих, що вміють бігати, не став би чекати на вірну смерть. Ми спробуємо якомога швидше розшукати їхні сліди, – сказав мисливець і додав: – Та це й не важко, адже око індіанця здатне знайти навіть слід колібрі в повітрі.

Ледве мисливець устиг вимовити останнє слово, як з узлісся, де Ункас ретельно обдивлявся кущі та ґрунт, пролунав крик. Підійшовши ближче, вони побачили інший клапоть вуалі, що майорів на низькій гілці бука.

– Тихіше, тихіше, – вигукнув Соколине Око, стримуючи Гейворда, який поспішав уперед. – Ми тепер знаємо, що нам робити, тільки не затоптуйте слідів. Один передчасний крок може завдати багато клопоту. Не сумнівайтеся, ми розшукаємо дівчат.

– Нехай благословить вас Бог, хоробрі люди! – вигукнув розчулений Мунро. – Отже, куди ж утекли мої діти?

– Шлях, який вони обрали, залежить від різних обставин. Якщо дівчата втекли самі, то вони, напевне, заблукали й ховаються де-небудь поблизу. Але якщо вони потрапили до рук гуронів або інших французьких індіанців, то, скоріше за все, перебувають на кордоні Канади. Ну то й що? – жваво додав мисливець, помітивши розчарування на обличчі старого. – Перед нами їхні сліди, і ми зможемо знайти їх, хай навіть вони пішли за сотні миль.

– Хуг! – вигукнув Чингачгук, із непоборною відразою вказуючи на одне місце в траві.

– А… Чоловічий слід, – констатував Гейворд. – Отже, вони в полоні.

– Усе ж таки це краще, ніж загинути від голодної смерті, заблукавши в пустелі. Закладаюся на сто бобрових шуб, що ми знайдемо вігвами гуронів раніше, ніж знову зійде місяць.

Ункас ліг на землю, щоб ретельніше роздивитися слід від мокасинів. Підвівшись, він сказав:

– Хитра Лисиця.

– Як ти дізнався? Усі мокасини між собою схожі.

– Схожі! – вигукнув Соколине Око. – Скажіть іще, що одна нога схожа з іншою! Ми ж знаємо, що ноги можуть бути довгими, короткими, широкими й вузькими, деякі люди ходять, ставлячи передки назовні, інші – всередину.

Із цими словами мисливець нагнувся до сліду, й, уважно глянувши на нього, мовив:

– Ти маєш рацію, хлопчику. Ось сліди, які ми вже часто бачили. Індіанець, який випиває, завжди дужче спирається на передки, ніж непитущий. Чи не так, Чингачгуче?

Старий могіканин теж подивився на слід і спокійно сказав:

– Магуа!

– Отже, немає жодних сумнівів, що тут пройшли Магуа й чорнява леді.

– А Аліса? – з тривогою запитав Гейворд.

– Про неї ми поки що нічого не можемо сказати, – відповів мисливець, пильно роздивляючись землю, кущ і гілки. – Але що це? Схоже, верескливий інструмент співака, – сказав він, нахиляючись, щоб підняти камертон. – Ункасе, треба пошукати його сліди.

– Значить, Давид залишився з бідними дівчатами! – зазначив Гейворд. – Принаймні у них є друг.