Джеймс Купер - Останній з могікан

Третій день після капітуляції форту Вільям-Генрі завершувався. На берегах Горикену панувала тяжка тиша.

Заюшені кров’ю жертв переможці пішли; їхній табір стояв порожній. Від форту залишилися задимлені руїни. Повсюди визирали дерев’яні бруси, розбиті гарматні стволи й розкидане збіжжя.

Погода змінилася на гірше. Сонце сховалося за непроникною завісою хмар, і сотні людських трупів, обличчя яких стали бурими від променів серпневого сонця, заклякли через дочасну холоднечу.

Зникло дзеркальне плесо Горикену; сердиті зелені хвилі з шумом розбивались об берег, ніби повстаючи проти розіграних тут жаских сцен. На просторій рівнині, повністю випаленій, тільки де-не-де можна було побачити невеликі місця, де збереглася трава, що росла серед цього смутного запустіння.

Усе навколо, що раніше здавалося таким любим, було здичавілим і порожнім.

Із тужливим посвистом проносився над цим сумовитим краєвидом вітер, ніби наспівуючи жалісну пісню, і з шумом мчав до лісу, зриваючи листя з дерев. Голодні круки кружляли над рівниною, а потім спускалися, щоб правити свій огидний бенкет.

За годину до заходу сонця п’ять осіб вийшли з хащів у тому місці, де стежка, що вела до Гудзону, тікала до лісу, і вирушили до зруйнованого форту.

Спочатку вони рухалися надзвичайно обережно, немов відчуваючи надзвичайну огиду до місця жахливої різанини або побоюючись повторення кривавої розправи. Попереду всіх виступав стрункий індіанець; другий, теж індіанець, ішов трохи осторонь від інших і пильнував узлісся. Троє білих прошкували за ними.

Жахливе видовище, що виникло перед подорожніми, через неоднаковість характерів уразило їх по-різному.

Юнак, який ішов попереду, крадькома кидав швидкі погляди на спотворені трупи, намагаючись заглушити свої справжні почуття. Але він був іще настільки недосвідченим, що не міг приховати власних почуттів.

Його червоношкірому товаришеві була невідома така слабкість. Твердо й спокійно проходив він повз трупи. Навіть у білих враження від жаскої картини були різними. Один із них, сивочолий, зі зморшкуватим обличчям і солдатською виправкою, в якій легко можна було впізнати військового, не соромився часто зупинятись і тяжко зітхати.

Юнак, що йшов поруч із ним, здавалося, придушував власні почуття через повагу до похилого віку свого супутника. І тільки той, хто йшов останнім, давав собі повну волю, не замислюючись над тим, що про нього подумають. Він дивився на наслідки різанини поглядом, у якому не можна було прочитати жодної тіні страху, але воднораз у ньому було стільки обурення, що негайно ставало зрозумілим, як він ставиться до того, що тут трапилося.

Читач, безумовно, упізнав у двох індіанцях наших друзів могікан, а в трьох білих – Мунро, Гейворда й Соколине Око. Усі п’ятеро вирушили на пошуки Аліси й Кори.

Коли Ункас дійшов до середини рівнини, він видав крик, на який поспішили його супутники. Молодий воїн стояв біля купи жіночих трупів. Зі страшним калатанням серця Мунро та Гейворд кинулися туди, щоб переконатися, чи немає там милих їм істот. Серця люблячого батька і закоханого трохи заспокоїлися, коли вони не побачили там ані найменшого сліду дівчат. Тут Соколине Око вперше порушив мовчанку.

– Я бачив багато кривавих бойовищ, – сказав він, – але ніде рука диявола не залишала такого чіткого відбитку, як тут. Почуття помсти – споконвічна властивість індіанця. А я, біла людина, хочу сказати: якщо хто-небудь із цих французів підійде до мене на відстань пострілу, то мій вірний «звіробій» працюватиме доти, доки витримає його ствол. Томагавк і ножі я визнаю за тими людьми, яких від природи наділено вмінням володіти ними. Що скажеш ти, Чингачгуче? Невже гурони можуть безкарно пишатися такими подвигами?!

Іскра гніву промайнула на темному обличчі могіканина, він витяг свій ніж, але потім знову спокійно поклав його до піхов, ніби й не було жодних глибоких і могутніх пристрастей, які могли б розхвилювати його.

– О Монкальме, Монкальме! – вів далі мисливець. – Кажуть, що для кожної людини настає момент, коли вона мусить прозвітувати за всі звершені нею вчинки. Горе тому, хто відповідатиме за такий злочин! Але що це? Он лежить червоношкірий – без скальпа на голові. Подивіться-но сюди, делавари, може це один із ваших одноплеменців? Тоді його труп треба спалити, як чинять із загиблим воїном. По твоїх очах я бачу, Чингачгуче, що гурони жорстоко поплатяться за це, перш аніж місяць відкриє нам своє повновиде обличчя.