Джеймс Купер - Останній з могікан

– Де це сонце? – вимовив упертий дикун. – Воно за горами, тому повсюди похмуро й холодно. Але коли воно повернеться, то буде ясно й тепло. Хитра Лисиця – сонце свого племені.

– Я знаю, що Хитра Лисиця високо стоїть серед свого народу, – відповів Монкальм. – Іще вчора він полював на скальпи своїх одноплеменців, а сьогодні вони слухають його поради.

– Магуа – великий вождь!

– Тож нехай він навчить свій народ, як слід поводитися з нашими новими друзями.

– Навіщо ж канадський вождь привів своїх людей у ці ліси? Навіщо він стріляє зі своїх гармат по цих валах? – запитав хитрий індіанець.

– Щоб узяти їх. Ця земля належить моєму повелителю, і він наказав мені вигнати англійців. Вони погодилися піти самохіть, і віднині я не вважаю їх за своїх ворогів.

– Добре. Магуа взявся за свої стріли, щоб забарвити їх кров’ю. Коли вони стануть червоними, тоді Магуа закопає їх.

– Магуа дав слово не соромити стяги Франції. Вороги великого короля по той бік Солоного Озера є також і ворогами Магуа, а його друзі – друзі й гуронам.

– Друзі! – з іронією вигукнув індіанець. – Нехай білий вождь дасть Магуа свою руку.

Монкальм, добре розуміючи, що його вплив на войовничі племена дикунів, яких він зібрав навколо себе, можна підтримати радше поступливістю, ніж силою, виконав прохання індіанця. Магуа приклав палець французького головнокомандувача до глибокого рубця на своїх грудях і урочисто мовив:

– Чи знає мій батько, що це?

– Який же воїн цього не знає?! Тут пройшла куля.

– А це? – запитав індіанець, показуючи французові свою голу спину.

– Гм… Це зла наруга над воїном. Хто завдав йому таких ударів?

– Магуа міцно спав у вігвамі англійців, і різки залишили сліди на його спині, – відповів дикун, а потім пихато додав: – Ідіть і скажіть своїм молодим воїнам, що оголошено мир. Проте Хитра Лисиця знає, що саме треба казати гуронам.

І не дочекавшись відповіді, індіанець перекинув рушницю через плече й попрямував до лісу, де розташувалися його товариші.

Монкальм після відходу індіанця задумливо стояв на своєму місці. Цієї миті він наочно переконався, що його червоношкірі союзники вважають кожен спосіб хорошим, якщо він іде їм на користь. Раптом генералові стало лячно від усвідомлення тієї відповідальності, яку він добровільно поклав на себе за таких друзів. Він збагнув, як небезпечно дати волю силі, догледіти яку не здатна жодна влада.

Перші сонячні промені освітили французькі війська, які приготувалися зайняти форт. Серед англійців також спостерігалось пожвавлення, хоча й сумне. Тут ішли приготування до формальної передачі укріплення й відступу. Мунро мовчки стояв перед своїм військом. Із першого ж погляду було видно, що удар уразив ветерана в самісіньке серце й зробив глибоко нещасним.

Гейворд неабияк співчував старому воїнові. Він наблизився до Мунро, пропонуючи свої послуги.

– Подбайте про моїх дочок! – відповів старий. – Сьогодні я мушу залишатися на своєму посту й піклуватися про всіх своїх дітей.

Гейворд одразу ж поквапився до сестер, які вже приготувались до подорожі. Навколо них скупчились жінки й діти, наче інстинктивно відчуваючи, що тут вони зможуть знайти для себе найкращий захист.

Кора виглядала блідою, але твердість духу не залишала її. Очі Аліси почервоніли від сліз. Обидві дівчини радо привітали Гейворда.

– Форт загинув, – мовила Кора, – але нашу честь, я сподіваюся, буде врятовано.

– Вона сяє яскравіше, ніж будь-коли! Але тепер конче треба потурбуватися про вашу безпеку. Обов’язок і честь вимагають, аби я і ваш батько в такі хвилини залишалися з солдатами. Проте де ж знайти вам захист серед цього безладу?

– Ми не потребуємо його, – запевнила Кора. – Хто може заподіяти нам лихо?

– Я б не хотів залишати вас самих. Подумайте, адже в Аліси немає вашої рішучості.

– Напевне, ви маєте рацію, – зазначила Кора, гірко посміхаючись. – Але тут є друг.

Гейворд озирнувся і побачив, що до них поспішає вчитель співів із книгою псалмів у руках. Майор швидко пішов назустріч Давидові й поділився з ним своїми побоюваннями.

– Не хвилюйтеся, – відповів йому щиросердий учень царя ізраїльського, – дівчата сповнені такої чарівності й музичності, що ми, переживши вже стільки небезпек, знову будемо насолоджуватися миром у товаристві одне одного.

– Ваш обов’язок – подбати, щоб ніхто не наважився підійти до них із лихим наміром.

– Я зроблю це.

– Якщо хтось із солдатів ворожої армії або індіанці підійдуть до дівчат, досить буде нагадати їм умови капітуляції й пригрозити, що поскаржитеся на них Монкальму.