Джеймс Купер - Останній з могікан

– Саме вона стала матір’ю Аліси! – вигукнув Гейворд із такою полегкістю, наче з його душі впав тяжкий камінь.

– Так, – вів далі генерал, у голосі якого чулася глибока туга. – Вона стала матір’ю Аліси, але Бог зберіг її для мене лише на один короткий рік.

Раптом, немов засоромившись свого хвилювання, генерал підвівся зі свого місця і запитав Гейворда сухим діловитим тоном:

– Здається, майоре, ви мусили передати мені якесь доручення від генерала Монкальма.

Гейворд закляк від несподіванки, але, швидко отямившись, почав розповідати про свою зустріч із французом.

– Досить, майоре! – перебив старий доповідь Гейворда. – Отже, Монкальм хоче особисто говорити зі мною. Я збираюсь уволити бажання цього пана – бодай для того, щоб довести йому, що ми твердо тримаємося, попри численну перевагу його війська.

– Ви маєте рацію, генерале, – відповів Гейворд, котрий був певен, що після зустрічі Мунро з Монкальмом зміст того листа перестане бути для них таємницею.

– А втім, було б краще, якби він відвідав мій форт на чолі своїх штурмових військ, адже це найкращий спосіб розвідати про силу ворога і змінити нудний перебіг подій. Краса теперішнього військового мистецтва значною мірою послаблена різноманітними новими вигадками. Наші предки засоромилися б такого наукового боягузтва!

– Можливо, генерале, це й так, але ми повинні відповідати на мистецтво мистецтвом. Яке рішення ви прийняли?

– Я хочу зустрітися з французам, не відсуваючи справу на безрік. Ви маєте супроводжувати мене, Гейворде.

Юнак поспішив розпорядитися про необхідні приготування й невдовзі вже стояв з відібраними людьми біля воріт, де до них приєднався і генерал.

Ледве вони встигли відійти від шанців кроків на сто, як із ворожого табору вийшов Монкальм у супроводі свого почту.

З обох боків били барабани, обидва маленькі загони зупинилися на невеликій відстані один від одного, і головнокомандувачі, з гідністю розкланявшись, рушили назустріч один одному. Якщо Мунро здавався більш мужнім і рішучим, то француз вражав розкутістю й невимушеністю своїх манер.

Першої миті обидва дивились один на одного з неприхованою цікавістю і мовчали. Монкальм першим порушив мовчання. Оскільки Мунро не володів французькою, то маркіз звернув свою промову до Гейворда, який мав бути за перекладача.

– Я просив вашого коменданта про одну зустріч, – заговорив він, – бо сподівався переконати генерала в тому, що з його боку зроблено все, чого вимагала честь короля. Тепер вже варто подумати про закони простого людинолюбства. Я готовий визнати перед цілим світом, що генерал Мунро чинив опір доти, доки залишалася хоч найменша надія.

Коли Гейворд переклав ці слова Мунро, той відповів:

– Я високо ціную це свідчення генерала Монкальма, але спочатку мені хотілося б заслужити його.

Французький генерал посміхнувся, коли Гейворд переклав йому відповідь ветерана.

– Гм… У тому, що тепер запропоновано випробуваній мужності, може бути відмовлено даремній упертості. Чи не бажав генерал відвідати мій табір, щоб особисто переконатись у нашій перевазі й усвідомити, що подальший опір з його боку є безглуздим?

– Я знаю, що французький король має військо, – сказав відважний шотландець, – але й у мого повелителя є сильна й віддана армія.

– На щастя для нас, вона відсутня, – перервав його Монкальм, не дочекавшись Гейвордового перекладу, і додав: – Як у житті, так і на війні бувають випадки, коли людина підкоряється з тією-таки мужністю, з якою йде на ворога.

– Якби я знав, що генерал Монкальм володіє англійською мовою, – додав здивований Гейворд, – то не став би обтяжувати себе…

– Даруйте, майоре, – м’яко вимовив Монкальм, – але розуміти мову й говорити нею – різні речі. Останнє я роблю так недосконало, що змушений просити вас виконувати взятий на себе обов’язок. – Після маленької паузи він додав: – Ці гори дозволили мені обстежити ваше укріплення, тож я знаю його вади так само, як і ви.

– Запитайте в генерала, чи може він за допомогою своїх підзорних труб бачити Гудзон? – гордо вимовив Мунро. – І чи не знає він, коли сюди прийде армія Вебба?

– Нехай вам відповість сам генерал Вебб, – заявив Монкальм, простягаючи співбесіднику листа, що його той так сильно хотів побачити.

Ветеран квапливо схопив листа й почав читати його з такою увагою, що відразу стало зрозумілим, яке важливе значення він йому надавав. У міру того як Мунро читав, гордовитий вираз його обличчя змінювався, стаючи скорботним. Губи старого затремтіли, аркуш випав із рук. Було очевидно, що всяку надію на допомогу втрачено.