Джеймс Купер - Останній з могікан

Глянувши їм услід із гордістю люблячого батька, Мунро звернувся до Гейворда:

– Ось два чудові, благородні серця!

– Генерал Мунро знає мою думку про його доньок.

– Це правда, майоре, – погодився старий. – Ви вже відкрили мені свою душу, але я вважав, що такому старому солдатові, як я, непристойно говорити про весілля й радісне святкування, коли вороги короля можуть з’явитися непроханими гостями на ці урочистості. Але, Гейворде, хлопчику мій, я був неправий тоді й тепер готовий вислухати те, що ви мені скажете.

– Я надзвичайно щасливий, генерале, чути від вас ці слова, але моя зустріч із Монкальмом…

– До дідька француза й усе його кодло! – вигукнув ветеран. – Поки що він іще не оволодів фортом і ніколи тут не пануватиме, якщо Вебб учинить так, як має вчинити. Ні, сер! Слава Богу, ми ще не в такому жахливому становищі, щоб Мунро більше не мав часу дбати про свої власні родинні справи. Ваша мати, Гейворде, була єдиною донькою мого дорогого друга юності, і тому я вислухаю вас навіть у тому випадку, якщо всі лицарі ордена святого Людовика вишикуються перед фортом на чолі зі своїм патроном.

– Ви знаєте, сер, що вінцем мого шанолюбства є бажання стати вам за сина.

– Так, мій хлопчику, ваша поведінка й раніше була для мене досить зрозумілою. Але дозвольте ж мені запитати вас, сер: ви вже порозумілися з моєю донькою?

– Присягаю честю, ні! – вигукнув Гейворд. – Я вважав би це за зловживання тією довірою, яку ви до мене виказали.

– Такі погляди гідні чесної людини, майоре, і сама Кора…

– Кора?…

– Звісно, Кора! – Ви ж, звичайно, говорите про те, що претендуєте на руку моєї доньки?

– Так, але я… я думав про Алісу, – сказав, запнувшись, Гейворд.

– Аліса?… – вимовив генерал із таким самим подивом, з яким Гейворд за хвилину доти повторив ім’я її сестри.

Майора здивувало раптове збентеження старого, на обличчі якого, мов у свічаді, віддзеркалилося почуття величезного розчарування, досади і жалю. Зі страхом Божим юнак чекав, що скаже Мунро.

Генерал, зробивши кілька кроків по кімнаті, трохи заспокоївся і, зупинившись перед юнаком, сказав:

– Дункане, я люблю вас заради тієї людини, чия кров тече у ваших жилах; я люблю вас за ваші власні чесноти, завдяки яким, я гадав, ви зробите щасливим моє дитя. Проте вся моя любов може перетворитися на люту ненависть, якщо мої підозри виявляться справедливими.

– Боронь Боже, щоб якась моя думка або вчинок могли так змінити ваші почуття до мене! – вигукнув юнак, витримавши запитливий погляд генерала.

– Ви хочете стати моїм сином, Гейворде, та все ще не знаєте історії мого життя. Сідайте, я хочу розкрити перед вами рани свого серця.

Генерал замовк. У цю хвилину доручення Монкальма було геть забуте і Дунканом, який його приніс, і Мунро, якому воно призначалося.

– Чи відомо вам, Гейворде, що я походжу з однієї старовинної, але бідної родини. Я був іще дуже молодим, таким, як ви, коли обмінявся обітницями кохання й вірності з Алісою Грехем. Батько Аліси повстав проти нашого шлюбу, і я вчинив так, як у такому випадку робить кожен порядний чоловік: я повернув дане мені Алісою слово і залишив батьківщину, вступивши під знамена короля. Мені чимало вже довелося побачити, брати участь у кривавих битвах у різних країнах світу, коли нарешті в справах служби я прибув до Вест-Індійських островів. Там я познайомився з дівчиною і покохав її, згодом вона стала моєю дружиною, матір’ю Кори. Вона була донькою багатого плантатора й жінки, яка мала дуже віддалені родинні зв’язки з тією нещасною расою, яка тепер стогне під гнітом нестерпного рабства. Та мені здається, майоре, що ви народилися на півдні й не зовсім, можливо, вільні від упереджень.

– Не зовсім, генерале, не зовсім, – збентежено відповів Гейворд.

– І ви кидаєте цей докір моїй доньці? – розпалився старий. – Вам соромно змішати свою чисту кров із кров’ю нащадка племені, яке зневажають, попри те, що моя донька чарівлива і сповнена чеснот?

– Крий мене, Боже, від таких несправедливих почуттів! – заперечив Дункан, у душі якого, проте, ці почуття знаходили досить сильний відгук.

– Слухайте далі! Коли смерть забрала від мене дружину, я повернувся, завдяки одруженню ставши заможною людиною, до Шотландії, на батьківщину. І чи повірите ви, Гейворде, що після двадцяти років розлуки я знайшов там ніжного, лагідного янгола, мою Алісу, яка так і не вийшла заміж. Вона зберегла кохання до чоловіка, котрий зміг забути її. Вона вибачила мені мою зрадливість і побралася зі мною.