Джеймс Купер - Останній з могікан

– Чи можу я щось зробити для цього?

– Можете. Генерал запрошував мене на особисту зустріч, але я вважаю більш доцільним не надто поспішати на його поклик. Загалом, я хотів би відрядити вас замість себе.

Гейворд охоче погодився і, одержавши детальні вказівки, невдовзі залишив форт під захистом невеликого білого прапора.

Один із французьких офіцерів, дотримуючись звичайних формальностей, негайно відвів майора в намет знаного воїна, командувача французької армії.

Французький генерал прийняв молодого парламентера в присутності своїх офіцерів і індіанських вождів, що брали участь у цьому поході.

Гейворд зупинився, коли серед індіанців раптом побачив хитре обличчя зрадника Магуа, який, між іншим, надзвичайно спокійно витримав його погляд. Першої миті з губ юнака зірвався навіть легкий зойк, але він швидко вгамував своє хвилювання і, обернувшись до французького генерала, зробив кілька кроків йому назустріч.

У той час маркіз Монкальм був у розквіті сил і на вершині своєї слави. Проте й у цьому високому становищі він був надзвичайно привітним, так що слава про його ґречність і ввічливість могла зрівнятися з його гучною військовою славою і мужністю.

– Я був би надзвичайно втішений особисто вітати вашого коменданта, – заговорив Монкальм, відійшовши з Гейвордом углиб свого намету, – але щасливий, що можу познайомитися з його блискучим речником.

Гейворд чемно схилив голову.

– Ваш комендант, – вів далі Монкальм, – хоробра людина, здатна відбити будь-який напад. Але, майоре, чи не час поговорити про людинолюбство? На мою думку, ваш форт більше не може триматись і, таким чином, будь-яке кровопролиття є безсенсовим. Ви ж і самі знаєте, які у нас сили?

– Звісно, але ми також знаємо і свої обов’язки вірнопідданих Його Величності.

– Якщо ви вважаєте нашу розмову про гуманність передчасною, – посміхаючись, сказав генерал, – то не варто забувати про закони люб’язності щодо дам. Мені казали, що у форті перебувають доньки коменданта…

– Так, це правда, генерале. Одначе така обставина не лише не послаблює нашої енергії, а й навпаки, зміцнює її. Ці дівчата показують нам приклад виняткової мужності й надзвичайної духовної сили. Якби для відбиття атак такого видатного героя, як генерал Монкальм, потрібна була тільки рішучість, то я впевнено поклав би захист форту на старшу доньку Мунро.

– На щастя, ми не воюємо з тендітною статтю, – сухо вимовив Монкальм, але зі своєю звичною ґречністю довідався: – Напевне, вам, майоре, доручено вести перемовини про здачу форту?

– Невже ваша ясновельможність гадає, що наш опір є настільки кволим, що потребує таких заходів?

– Гм… Мені буде шкода, якщо оборона затягнеться, бо це дратує моїх червоношкірих союзників. Мені й зараз коштує значних зусиль стримувати їх.

Гейворд мовчав, але в душі його воскресали сумні спогади про пережиті небезпеки і про ніжні створіння, які розділили з ним цю небезпеку.

– Це жахливі люди, – вів далі Монкальм. – Коли їх охоплює гнів, із ними не можна впоратись. Отже, пане майоре, чи не поговорити нам про умови капітуляції?

– Боюся, що ви, ваша ясновельможносте, введені в оману стосовно сил форту та чисельності його гарнізону.

– Гм… Нам, власне, доводиться тримати в облозі не фортецю, а земляне укріплення, зайняте двома тисячами сміливців, – зауважив генерал.

– Так, наші вали є земляними, – відповів Гейворд, – але форт стоїть на березі, який виявився згубним для барона Дискау та його хороброї армії. Крім того, в кількох годинах ходьби від нас розташовані бойові загони, на допомогу яких ми можемо розраховувати.

– Бойові загони, ватажок яких уважає безпечнішим для себе сидіти за мурами форту Едвард, аніж битися у відкритому полі, – не приховуючи іронії вимовив французький головнокомандувач.

Гейворд прикусив язика. А Монкальм продовжував розмову, наполягаючи на тому, що головною метою молодого офіцера має бути бажання поговорити про умови здавання форту. Гейворд, своєю чергою, докладав усіх зусиль, аби вивідати у генерала зміст листа, надісланого Веббом, але перехопленого розвідкою Монкальма.

Нарешті вони попрощалися.

Монкальм увічливо провів майора до виходу з намету і повторив своє запрошення комендантові форту Вільям-Генрі зустрітися на нейтральній території, між таборами обох армій.

Повернувшись до форту, Гейворд попрямував до генерала Мунро.

Майор застав Мунро в товаристві дочок, які, проте, за знаком старого, відразу пішли.