Джеймс Купер - Останній з могікан

– Треба погукати Ункаса, – після паузи сказав мисливець. – Індіанець може почути те, що є недосяжним для нашого слуху.

Ункас, дізнавшись, чого від нього хочуть, умить зник із-перед очей Гейворда.

– Що це з ним? – здивовано запитав майор.

– Тсс… Говоріть тихіше! Можливо, нас підслуховує чутливе вухо якогось минга. Ункас поповз по траві, щоб перебратися через рівнину й застукати зненацька гурона, якщо такий є поблизу.

– Ви гадаєте, що хтось із індіанців Монкальма залишився тут? У такому випадку треба сказати про це нашим супутникам.

– Ані слова, якщо тільки ви шануєте життя! Подивіться на сагамора, який сидить біля вогнища зі спокоєм, гідним індіанського вождя. Якби на його обличчі можна було помітити найменшу тінь хвилювання, тоді ворог зрозумів би, що ми відчуваємо близьку небезпеку.

Постріл із рушниці перервав його слова – куля потрапила всередину вогнища, так що від нього полетіли головешки й іскри.

Соколине Око і Гейворд приготувалися до бою. Проте, як з’ясувалося, напад невідомого ворога обмежився лишень одним пострілом.

Прислухавшись, мисливець і майор вловили легкий хрускіт у кущах, а потім шум від падіння чогось у воду, за яким пролунав інший постріл.

– Це стріляв Ункас, – сказав мисливець. – Я знаю звук пострілу з його рушниці не гірше, ніж батько знає голос своєї дитини.

– Але що ж це все означає? – запитав Гейворд. – Напевне, нас заприсяглися знищити, якщо так наполегливо вистежують.

– Почутий вами постріл доводить, що то був наш ворог. Одначе в нього нічого не вийшло.

Чингачгук, який зник серед диму й попелу, що здійнявся з багаття в момент першого пострілу, тепер спокійно підходив до них.

– Ну що, сагаморе, невже ж ці минги серйозно хочуть нас переслідувати? Чи, може, це єдиний чолов’яга з тих, хто шукає тут здобичі та скальпів? – звернувся до нього мисливець.

Чингачгук спокійно здійняв догори один палець і коротко відповів:

– Один.

У цей час підійшов Ункас і з виглядом стомленої людини знову посів своє місце серед наших друзів.

Нетерплячий Гейворд, який вважав мовчазність індіанців нестерпною, запитав його:

– Ну ж бо, Ункасе, що сталося з тим ворогом, який ховався? Ми чули ваш постріл і сподіваємося, що ви стріляли не даремно…

Молодий вождь відгорнув зборки своєї мисливської сорочки й показав на пасмо волосся, що висіло біля пояса, – красномовний доказ перемоги.

Чингачгук, поклавши свою руку на скальп, одну мить уважно роздивлявся здобич, а потім відкинув її від себе і з величезним презирством мовив:

– Хуг! Онайда!

– Онайда! – повторив Соколине Око. – Боже мій, якщо онайди никають тут поблизу, то ми будемо оточені зусібіч оцими чортами. Для очей білого, звісно, немає ніякої різниці між клаптем черепної шкіри того чи того індіанця, але Чингачгук каже, що це скальп якогось минга. Наче цей скальп для нього – аркуш друкованої книги, а кожна волосинка – літера. Яке право маємо ми, християни, пишатися своїми знаннями, тоді як дикуни розуміють таку мову, яка є недоступною найрозумнішим із-поміж нас?!

– Напевне, бідолаха помилився, визнавши нас за французів, – зазначив Гейворд, – інакше він не позбавив би життя нашого друга.

– Щоб він сплутав могіканина в бойовому розфарбуванні з гуроном? Ніколи! Це все одно, якби ви переплутали білу форму французів із червоними мундирами англійців. Щоправда, хоч онайди й служать моєму повелителю, я сам, не замислюючись, застрелив би цього диявола, якби той зустрівся на моєму шляху.

– Але ж ламання договору суперечить вашому характеру.

– Коли людина перебуває в постійному контакті з яким-небудь народом, – відповів Соколине Око, – і цей народ чесний, та й сама людина не шахрай, то між ними зав’язуються дружні стосунки. Безумовно, через підступність білих у головах індіанців виникла величезна плутанина щодо таких уявлень, як ворожнеча і дружба. Саме тому гурони й онайди, котрі говорять однією мовою, здирають одне з одного скальпи, а плем’я делаварів розпалося на дві частини, з котрих одна, більша, мешкає в Канаді й відчуває ненависть до мингів. Проте індіанці нездатні змінювати свою приязнь залежно від змін у політиці, а тому дружба між могіканами й мингами є так само неможливою, як між людиною та землею.

Гейворд, надто стурбований, щоб заснути, пішов до маленького бастіону. Його супутники, впевнені у своїй цілковитій безпеці, віддалися відпочинку.

Коли наші друзі знову зібралися біля багаття, Чингачгук, набивши тютюном люльку, закурив її. Вдихнувши достатню кількість духмяного диму, він передав люльку мисливцеві. Так вона обійшла маленьке коло тричі, перше ніж хтось із чоловіків розтулив рота.