Джеймс Купер - Останній з могікан

Як видно, це місце виключало будь-яку можливість нападу, і саме тому Магуа обрав його для стоянки.

Оскільки Гейворд уже не надіявся на будь-чию допомогу, він цілком присвятив себе ніжним супутницям, намагаючись у міру своєї сили полегшити їхнє становище. Доки коні общипували листя з кущів, наші друзі порозкладали свої незначні припаси в затінку під високим деревом, розложисте гілля якого було схоже на шатро.

Стосовно індіанців, то вони, не вдаючись до посібника з кулінарного мистецтва, пожирали м’ясо оленя, вбитого стрілою одного з них під час подорожі. Магуа не брав участі в їхньому огидному бенкетуванні й сидів осторонь, занурившись у глибокі роздуми.

Така його поведінка не лишилася поза увагою Гейворда. Юнак був здатен повірити, що гурон міркує про те, як приспати пильність своїх товаришів та одержати заслужену винагороду. Воліючи допомогти Магуа здійснити свій план, майор з удаваною байдужістю підійшов до нього.

– Хіба Магуа не досить тривалий час ішов проти сонця, щоб усе ще побоюватися нападу канадців? – спитав він із таким виглядом, ніби не мав жодних сумнівів щодо дружби між ними. – І хіба комендантові форту Вільям-Генрі не буде приємно обійняти своїх дочок іще до настання ночі? Інакше його серце скам’яніє і він буде не таким щедрим на винагороду.

– Невже вранці блідолиці люблять своїх дітей дужче, ніж увечері? – спокійно відповів індіанець.

– Звісно, ні, – погодився Гейворд, поспішаючи виправити помилку. – Трапляється, білий забуває відвідати могилу свого батька, що перестає любити ту істоту, яка була йому дорогою, але любов до дітей ніколи не помирає.

– Тож серце сивочолого вождя таке м’яке, що він думає про дітей, яких подарували йому його дружини? Однак він суворий зі своїми воїнами, і серце в нього тверде, наче камінь.

– Він буває суворим із ледарями й недбалими солдатами, а для старанних і тверезих підлеглих Мунро добрий та справедливий начальник. Я знав багатьох батьків, які обожнюють своїх дітей, але не бачив нікого, хто мав би таке любляче серце, як він. Ви, Магуа, бачили цю людину тільки на чолі воїнів, натомість я мав змогу спостерігати, як очі його набігали слізьми, коли він говорив про своїх дочок, котрі тепер перебувають під вашою владою.

Тут юнак ураз замовк, не знаючи, як пояснити той вираз, який промайнув на обличчі дикуна. Спочатку йому здалося, що в душі Магуа прокинулось бажання швидше одержати обіцяну винагороду, але потім він помітив, що риси індіанця стають чимраз лютішими. У його грудях ніби клекотіла пристрасть, глибша за користолюбство.

– Послухайте, – вимовив гурон, намагаючись, аби його голос звучав байдуже, – йдіть до чорнявої дівчини і скажіть, що Магуа хоче з нею говорити. Адже батько не забуде справдити те, що пообіцяє донька.

Гейворд дуже неохоче виконав доручення індіанця.

– Будьте щедрими у своїх обіцянках, – радив він Корі, – особливо на порох і ковдри. Ви навіть можете пообіцяти йому подарунок із ваших власних рук. Подумайте, Коро, адже мова йде про вашу із сестрою долю.

– І вашу також!

– Моє життя належить королю, і я маю бути готовим будь-якої хвилини пожертвувати ним. Мене не чекає батько, друзів маю небагато, й оплакувати мою долю нікому. Але тихіше!..

Коли майор підвів дівчину до Магуа, той повільно підвівся й упродовж хвилини мовчки стояв перед нею. Потім він подав знак Гейвордові, щоб той відішов.

– Коли гурон розмовляє з жінкою, – холодно сказав червоношкірий – його одноплеменці затикають вуха.

Кора глянула на Гейворда, який віддалявся, і з гідністю звернулася до індіанця:

– Що хоче сказати Хитра Лисиця доньці Мунро?

– Послухайте! – розпочав гурон, хапаючи дівчину за руку, яку вона тієї-таки миті звільнила.

– Послухайте! Магуа народився воїном і вождем червоних гуронів, що живуть у країні озер. Він двадцять разів поспіль бачив, як весняне сонце перетворювало сніг на біжучі струмки, перш аніж зустрівся з блідолицими. Він був тоді щасливим. Але в ліси прийшли канадські батьки. Вони навчили його пити вогняну воду, і він зробився негідником. Гурони прогнали його від могил праотців, наче буйвола. Магуа втікав униз, до озер, де полював і ловив рибу, доки його знову не прогнали й він не потрапив до рук своїх ворогів. Так вождь гуронів зробився простим воїном серед мохоків.

– Я чула про це, – стримано відповіла Кора.

– Хіба Хитра Лисиця винен, що його голова не камінь? Хто дав йому вогняну воду? Хто зробив із нього ошуканця? Блідолиці! Люди вашого кольору!