Джеймс Купер - Останній з могікан

Коли перед входом до печери пролунало дике виття, Гейворд вирішив, що їх знайдено. Але слабка надія на порятунок знову повернулася до нього, коли він здогадався, що голоси лунають недалеко від того місця, де Соколине Око залишив свою рушницю. Гейворд чітко визначив канадську говірку. Раптом почувся голосний вигук:

– Довгий Карабін!

Це прізвисько, згадав майор, Соколиному Окові дали його вороги.

«Довгий Карабін! Довгий Карабін!» – переходило з вуст у вуста, і вся зграя дикунів зібралась, як видно, навколо трофея, який мав свідчити про смерть власника. Після тривалої наради дикуни знову розсіялися по острову, сподіваючись знайти труп мисливця.

– Тепер настала вирішальна хвилина, – прошепотів Гейворд, звертаючись до обох сестер. – Якщо наше сховище залишиться поза їхньою увагою, то ми врятовані. У всякому разі ми не маємо сумніву, що наші друзі в безпеці й що години за дві до нас надійде допомога від генерала Вебба.

Минуло кілька довгих хвилин, а дикуни все ще ретельно шукали. Гейворд не раз чув кроки ворогів поруч із печерою, в якій вони сховались. Аж ось неміцна огорожа трохи зсунулася, край покривала опустився – і слабкі промені світла просякли в печеру.

Кора притулила Алісу до свого серця, а Гейворд скочив на ноги зі швидкістю блискавки. Цієї-таки миті пролунав крик, який сповістив, що сусідню печеру знайдено. Хвилину по тому вся ватага дикунів зібралася біля її входу.

Оскільки печери розташовувалися близько одна від одної, то Гейворд, уважаючи порятунок уже неможливим, став попереду дівчат і Давида, щоб захистити їх своїм тілом.

Майор, доведений до розпачу безвихіддю, упритул підійшов до вузької перепони, що відокремлювала їх від ворогів, і крізь шпарину став спостерігати за дикунами.

На відстані одного кроку від нього стояв кремезний індіанець, який низьким і панівним тоном віддавав накази своїм товаришам. Передню печеру вже наповнили індіанці, які ретельно роздивлялися просте господарство мисливця. Давидова рана пофарбувала листя сасафраса в червоний колір, що, безумовно, впало у вічі дикунам. Побачивши переконливий доказ своєї перемоги, вони видали радісне виття.

Відтак вони стали розкидати гілки в різні боки, наче підозрюючи, що ненависний ворог ховається під ними.

Один із дикунів приніс своєму вождю цілий оберемок заюшених кров’ю гілок, супроводжуючи свою радість голосним лементом, значення якого Гейворд зрозумів, почувши прізвисько Довгий Карабін.

Нарешті дикун кинув оберемок на ворох гілок сасафраса, що загороджував вхід до другої печери, і Гейворд уже більше не міг нічого побачити.

Інші індіанці пішли за прикладом свого товариша і таким чином, самі того не тямлячи, зробили сховище своїх ворогів безпечним. Ніхто не звернув уваги на купу гілок, яку, на їхню думку, самі вони й накидали в метушні.

Гейворд, зітхнувши, з легким серцем повернувся на середину печери, на те місце, де він крізь шпарину міг спостерігати річку.

Індіанці, переконавшись у хибності свого попереднього судження, разом залишили печеру й знову зібралися навколо своїх загиблих товаришів.

– Вони пішли, Коро! – прошепотів Гейворд. – Ми врятовані! Подякуймо Богові за його милість до нас!

Аліса, вивільнившись із обіймів сестри, впала навколінки й палко вигукнула:

– Слава Творцю, який звільнив мого сивого батька від гірких сліз і врятував життя тим, кого я так сильно люблю!

Гейворд і Кора були глибоко вражені цим святобожним поривом. Юнак подумав, що ще ніколи в житті він не бачив чарівнішої картини: очі Аліси блищали, щоки знову взялися ніжним рум’янцем, а в ясних очах відбивалася чиста, благородна душа. Вуста молодої дівчини ще не стулилися, аж раптом вона ніби заклякла. Рум’янець на щоках змінився смертельною блідістю, очі широко розплющилися, а обличчя перекривилося від жаху.

Гейворд хутко озирнувся й побачив у щілині біля входу злостиве обличчя Хитрої Лисиці.

Цієї страшної хвилини він зумів зберегти цілковите самовладання, подумавши, що звиклі до денного світла очі індіанця не змогли пронизати морок, який царював у печері. Майор хотів був сховатися зі своїми друзями за виступ скелі, але дикий блиск ув очах минга показав йому, що вже пізно…

Сповнений тріумфу погляд дикуна був таким огидним, що Гейворд, забувши все на світі, підняв пістолет і вистрілив у нього. Коли дим розсіявся, обличчя віроломного провідника вже зникло.

За хвилину вся юрба індіанців, розкидавши ворох гілок сасафраса, що перегороджував вхід, із шаленим лементом увірвалася до печери.