Джеймс Купер - Останній з могікан

Індіанці мовчки зайняли свої позиції. З височини їм було видно обидва береги й водоспад. Посеред невеличкого острівця росли миршаві сосни, створюючи маленький лісок, у який зі швидкістю лісового оленя й занурився Соколине Око. За ним поспішив Гейворд.

Над ними вивищувалася гола опукла скеля, обобіч якої вирувала вода, падаючи в прірву. Починало світати, і Соколиному Окові, і його супутникові було видно протилежний берег. Журливо й довго тяглось очікування. Вартівники не помічали нічого, що б свідчило про повторний напад. Урешті-решт Гейворд не витримав і висловився щодо цього. Мисливець натомість, вагаючись, похитав головою.

– Ви не знаєте цих макуасів, якщо гадаєте, що вони так легко відступлять, не взявши жодного скальпа. Під час першого нападу їх було, напевно, душ сорок. До того ж, вони впевнені у малій чисельності нашого загону, щоб так швидко відмовитися від своєї здобичі. Тсс… Подивіться на воду, туди, де вона розбивається об скелю. Схоже, ці дияволи переправились у тому місці! Тсс… Тихіше, інакше ваше волосся вмить злетить із голови!

Гейворд визирнув зі свого сховища і побачив те, що по праву можна було вважати чудом вправності й сміливості. Річка в одному місці змила м’який туф, так що утворився виступ не такий стрімчастий, як це зазвичай буває у водоспадах.

Частина охоплених помстою ворогів наважилася кинутись у потік, прагнучи, подолавши бурхливу течію, досягти острівця, звідки не важко було б дістатися своїх жертв.

Ледве встиг Соколине Око вимовити останнє слово, як із-за купи повалених дерев з’явилися чотири голови, а наступної миті він побачив іще одну, п’яту: дикун плив зеленою водою водоспаду, але не прямо до острова, а до безпечного місця. Він доклав страшенних зусиль і вже хотів схопитися за руку, простягнуту йому одним з його приятелів, аж коловорот потяг його із собою, спочатку підкинувши високо в повітря, а потім кинувши в жаску безодню. Шум водоспаду поглинув його дикий крик, а потім запала страшна тиша.

Першим благородним пориванням Гейворда було простягти руку допомоги нещасному, але його утримала залізна хватка мисливця.

– Вам, напевне, кортить накликати на нас вірну смерть, показавши мингам, де ми залягли? – суворо запитав Соколине Око. – Добре, що ми зберегли один набій. Насипте свіжого пороху на панівку ваших пістолів, бо водяний пил уже намочив попередній заряд. І приготуйтеся до рукопашного бою.

Із цими словами Соколине Око всунув палець до рота і високо та протяжно свиснув. Могікани відповіли йому тим самим.

Гейворд помітив, що з-за колод то там, то тут знову з’явилися голови, які відразу ж зникли, тільки-но він глянув на них. Невдовзі його увагу привернув тихий шум, і він побачив Ункаса, який підповзав до них.

Соколине Око сказав молодому воїнові кілька слів делаварською говіркою. Для Гейворда то була хвилина гарячкового очікування, а мисливець скористався невеликою паузою, щоб прочитати молодому супутникові цілу лекцію про мистецтво володіння рушницею.

– Рушниця з довгим стволом, виготовлена з хорошого металу, – розпочав він, – є найнебезпечнішою зброєю у вправній руці. Проте, щоб орудувати такою рушницею, потрібні сила, пильність і неабияка кмітливість. Тільки тоді можна оцінити всі її найкращі якості. Зброярі обмаль розуміються на своїй справі, коли беруться виготовляти короткі рушниці…

Тихий, але виразний вигук Ункаса перервав його.

– Бачу, бачу їх, хлопчику, – відгукнувся Соколине Око. – Розбійники збираються напасти, в іншому випадку вони б сховалися за колодами, – додав він, кинувши впевнений погляд на свою рушницю. Ватажок їхній іде на неминучу смерть, хай він буде хоч самим Монкальмом.

Цієї миті повітря здригнулося від диких вигуків, і четверо дикунів вистрибнули зі свого сховища. Гейворд палко бажав кинутися на них, та за прикладом Ункаса і мисливця залишився на місці. Коли вороги, роблячи довгі стрибки по голих скелях, наблизилися до них на відстань кількох сажень, Соколине Око вистрелив. Перший індіанець, підскочивши, як поранений звір, звалився в одну з розколин у скелі.

– Черга за тобою, Ункасе! – крикнув мисливець, витягаючи свій ніж. – Цілься он у те бісеня, що повзе, останні від нас не втечуть.

Ункас виконав наказ, і тепер перед ними було лише два вороги. Гейворд дав Соколиному Оку один зі своїх пістолів, і обидва стали швидко спускатися назустріч дикунам. Але коли вони одночасно вистрелили, то в обох сталась осічка.