Вальтер Скотт - Айвенго

– І що ти скажеш про це, Конраде? – Магістр ледь не задихнувся від обурення. – Вертеп розбійників – найкраще місце для такого абата… Відповідай, Ісааку з Йорка: твоя дочка – бранка Бріана де Буагільбера?

– Щира правда! Ваша звитяжносте, лише назвіть суму викупу, і я готовий цієї ж хвилини…

– Мовчи! – Лука Бомануар грізно насупився. – Твоя дочка, як я зрозумів, займається лікуванням?

– Чимало людей були вдячні Ревецці за зцілення недуг.

– Вдячні?! Сатанинські каверзи… Твоя дочка – чаклунка.

– Ні, мій пане! – Ісаак знову впав навколішки. – Вона лікує чудодійним східним бальзамом…

– Припини брехати, старий. Звідки єврейці знати таємниці медицини?

– Премудра знахарка Міріам навчила її ще в дитинстві… – затинаючися, пробурмотів Ісаак.

– Ось воно! – з палким поглядом вигукнув магістр, благословляючи себе хрестом. – Істина відкрилася. Брате Конраде, чи пам’ятаєш ти лиходійну відьму Міріам, спалену біля ганебного стовпа? А її учениця – тут, в обителі лицарів Храму… Ну що ж, я відучу її чаклувати. Віднині вона більше не зачаровуватиме моїх воїнів своїм бісовським мистецтвом! Женіть старого геть, і якщо він здумає повернутися – вбийте як собаку!

Дужі стражники в чорному викинули бідолашного Ісаака з прецепторії, попри всі його благання та щедрі обіцянки. Нічого не залишалось, як, заливаючися слізьми, повернутися до будинку рабина. Раніше старий боявся за честь дочки, тепер страшна небезпека загрожувала її життю…

Тим часом голова ордену звелів покликати до себе прецептора-настоятеля обителі Темплстоу.

Громаду лицарів-ченців протягом багатьох років очолював рідний брат барона Філіппа Мальвуазена – Альберт, якого, як і його брата, вважали близьким приятелем Бріана де Буагільбера. Лицемірний, розпусний та безсовісний Альберт уміло приховував свої гріхи під маскою благочестя, і Лука Бомануар досі був ним задоволений. Одначе присутність дівчини, хоч і схованої в одному з віддалених приміщень орденського замку, тривожила його. Коли ж прецептора поспіхом викликали до магістра, він миттєво зрозумів, що найгірші побоювання справдились і його приятелеві Буагільберу не минути лиха.

– Пане прецептор, як ви могли допустити таке зневаження орденського статуту?! – гнівно закричав Лука Бонамуар. – У вашій обителі перебуває жінка юдейської віри!..

Настоятель не відповідав, ховаючи очі.

– Чому ви мовчите? – Магістр аж нетямився. – До того ж вона ще й чаклунка!

Альберт Мальвуазен здригнувся, одначе з удаваним нерозумінням перепитав:

– Чаклунка? Хай змилується над нами всемогутній Бог!

– Саме так! – трохи охолонувши, промовив магістр. – Чи вистачить вам, сер прецепторе, хоробрості заперечувати, що дочка лихваря Ісаака з Йорка – учениця мерзенної Міріам, викритої в чаклунстві, і що вона споганила нашу обитель?

– Полуда спала з моїх очей завдяки вашій проникливій мудрості, – швидко й палко заговорив настоятель. – Тепер я збагнув, чому такий звитяжний та богобоязний лицар, як Бріан де Буагільбер, так захопився нею… Я давно зачув недобре, але погодився впустити єврейку до обителі – тільки заради того, щоб перешкодити цій жінці чаклувати і вберегти нашого брата від спокуси.

– Отже, брат Бріан не ламав обітниць?

– Присягаюся святим хрестом Господнім!

– Цю відьму необхідно негайно судити і стратити, як того потребує вища справедливість.

– Але англійські закони… – Прецептор відсапнув. Магістр у своїй старанності зайшов надто далеко і явно перевищив свої повноваження.

– Я знаю тутешні закони, – зморщився Бомануар. – А втім, сер прецептор, кожен барон має право, знайшовши відьму в своїх володіннях, судити її. Ми вчинимо так само. Приготуйте велику залу і негайно розшукайте свідків чаклунського лікування цієї Ревекки!

Першим, до кого поспішив прецептор, був Бріан де Буагільбер, який бігав по своїй келії, знавіснівши від того, що Ревекка знову відмовилася його слухати.

– Мабуть, диявол уселився у вас обох! – вигукнув Альберт Мальвуазен. – Я щойно ледве врятував тебе від магістра Луки. Ця єврейка і справді тебе зачарувала! – І прецептор переказав лицареві свою розмову з Бомануаром.

– Присягаюся Богом, – відчайдушно закричав храмовник, – я цього не допущу!

– Тепер уже нічого не можна зробити, – заперечив настоятель. – Навіжений старий узяв собі в голову, що лише страта дівчини може стати очисною жертвою за гріхи й вади всіх членів нашого ордену… Судовище почнеться опівночі.