Вальтер Скотт - Айвенго

Усі очі звернулися на Буагільбера. Він не сів на належне йому за рангом місце, а стояв біля стіни так, щоб бачити обличчя Ревекки. Брат Конрад Монт-Фітчет запропонував вислухати лицаря. Нехай орденський брат сам висловить свою думку про настільки серйозні звинувачення і про свою нещасну пристрасть до чаклунки.

– Сер Бріане, – суворо мовив магістр, – відповідайте на запитання. Суд вимагає!

Храмовник повернув до Луки Бомануара зморене темне обличчя, але мовчав.

– Ним заволодів демон німоти… відійди, сатано! – закричав магістр.

Лицар із величезним зусиллям розліпив губи та, насилу стримуючи лють, промовив:

– Лицар Бріан де Буагільбер не відповідатиме на дурні й брехливі звинувачення. Але якщо тут торкнуться його честі, він захистить її своїм мечем, який чимало послужив славі ордену Храму!

– Ми пробачаємо тебе, брате, – поспіхом мовив магістр. – Ми бачимо, що слова твої йдуть не від тебе самого, а лише від чаклунського напучення… Нехай ті, кому ще щось відомо про лихі витівки цієї злочинниці, виступають зі свідченнями.

Із натовпу виштовхнули жебрака-селянина, сакса, який ледве стояв, спираючись на милиці. Затинаючись і плутаючись у словах, він розповів, що працював столяром в юдея Ісаака, а потім раптом тяжко захворів і ледь не помер. При цьому каліка рукою, яка тремтіла, простяг суддям баночку з ліками, якими його чарівно зцілила Ревекка. Магістр перехрестився й покликав свідчити лікарів.

Двоє лікарів, чернець і цирульник, виступили вперед і, ретельно вивчивши бальзам, оголосили, що склад цієї мазі їм зовсім невідомий та вони не можуть стверджувати, що лікування нею корисне.

Магістр переможним поглядом обвів залу.

– Відкрий обличчя, відьмо! – наказав він Ревецці, яку всадили на грубо сколочену лаву.

– Не зніму покривала, якщо зватимеш мене відьмою, – тихо, але розбірливо мовила дівчина.

Бомануар махнув варті, але тієї миті, коли чорні фігури обступили Ревекку, щоб зірвати з її обличчя шовкову тканину, дівчина скочила з місця, зробила крок уперед, і покривало ковзнуло до її ніг. Вона погордливо випросталася та обвела блискучими, темними як ніч очима всіх, хто зібрався в залі. Таємничо блиснули персні на смуглявих рухливих пальцях, на обличчі застигла посмішка, коли Ревекка щось прошепотіла своєю мовою. Перед суддями та глядачами стояла справжня чаклунка, чия краса могла позбавити розуму не одного храмовника. Магістр, збентежившись, відкашлявся і в цілковитій тиші виголосив обвинувачення, насамкінець запитавши Ревекку, що вона може сказати на свій захист перед тим, як буде винесено вирок.

– Мені немає в чому виправдовуватися. – Дівчина зблідла, проте швидко опанувала себе. – Лікування не суперечить ані вашій, ані нашій вірі, а вміння лікувати – Божий дар. Я відчувала радість, коли хворий повертався до життя, і не вважаю допомогу ближньому злочином. – Ревекка повернула голову і глянула просто на Буагільбера. – Чи ж усі ваші слова про чаклунство – не брехня? Я не звинувачую тебе, Бріане де Буагільбер, хоча ти завдав мені та моєму батькові чимало горя. Проте розсудіть самі – чи треба навіювати людині безумство, якщо вона сама не бажає підкорити своїй волі злі пристрасті? Скажи, лицарю, якщо ти чоловік, чи правду ти чув у цій залі?!

– Нехай відповість, – залунали вигуки серед братів-храмовників.

Натовп загудів і захвилювався.

– Відповідай негайно, брате Бріан! – Магістр утупив у Буагільбера полум’яний погляд.

Обличчя лицаря спотворила судома. Деякий час він мовчав, поки нарешті не пробурмотів, звертаючись до Ревекки: «У твоїй руці… Боже, порятуй нас… Письмена… Письмена…»

– Ось вам незаперечний доказ того, що цей брат зачарований! – Магістр підняв жезл і вказав ним на храмовника. – Він не здатен навіть свідчити на користь звинувачуваної.

Проте Ревекка все зрозуміла. Опустивши голову, вона пробігла очима записку, зім’яла її та сунула в рукавичку. На пергаменті арабськими літерами було написано: «Проси захисника».

– Злочинниця! – Лука Бомануар знов обернувся до Ревекки. – Ти сама переконалася, що свідчити на твою користь більше немає кому. Визнай свою провину!

– Усе, що казали тут, – брехня. Я оголошую себе безвинною та обмовленою… – Голос Ревекки міцнів із кожним словом. – Я добре знаю закони цієї країни і звертаюся до Божого суду. Нехай мій захисник підтвердить мою правоту!

– Хто ж погодиться надати захист юдейці та ще й чаклунці?

– Бог пошле мені захисника! – Із цими словами Ревекка зняла вишиту шовкову рукавичку з правиці й кинула її до ніг магістра. – Я вимагаю призначити судовий двобій. Ось мій виклик!