Вальтер Скотт - Айвенго

– Я негайно піду до цього ханжі та зізнаюся у своєму коханні до Ревекки.

– Воля твоя! Відкрийся, сер Бріане. І це послужить зайвим доказом того, що Ревекка чаклунка. А на твою голову впаде незмивна ганьба. Лицарство відвернеться від тебе, ти втратиш своє становище… А як же твої честолюбні плани? Усе це коштує дорожче навіть за дюжину красунь.

– Може, ти й маєш рацію… – пробурмотів Буагільбер. – Облиш мене, Альберте, мені тяжко на серці, я хочу побути на самоті. Дорого ж коштує мені ця жінка, і якщо вона знову мене не прийме…

Змученим невидющим поглядом храмовник провів фігуру настоятеля.

Рівно опівночі важкий подзвін розбудив Ревекку. Вона почула кроки на потаємних сходах і ледве встигла одягтися й затулити лице покривалом. Одначе це був не Буагільбер, чиїх відвідин дівчина боялася понад усе. У супроводі одягнених у чорне стражників до її келії увійшли настоятель прецепторії Альберт Мальвуазен і брат Конрад Монт-Фітчет.

– Іди за нами, – наказав настоятель.

– Куди ви мене ведете? – спитала Ревекка.

– Жінко, – посміхнувся брат Конрад, – мовчи та корися. Щоправда, тобі слід знати, що тебе ведуть на судовище, влаштоване великим магістром святого ордену Храму, де тобі доведеться по справедливості відповісти за всі свої злочини.

– Залюбки піду за вами! – вигукнула Ревекка. – Титул справедливого судді дає мені надію…

Спустившися сходами, процесія проминула довгу галерею та крізь широкі двері вступила до величезної зали, у якій було повно зброєносців і простого люду. Пробираючись крізь натовп, дівчина відчула легкий доторк до своєї руки – і одразу ж затисла в кулачку крихітний клаптик пергаменту. Те, що тут у неї є таємний союзник, надало Ревецці мужності.

На узвишші, позаду довгого столу, розташувався трибунал. Магістр ордену храмовників, убраний у білу мантію, сидів у різьбленому кріслі з високою спинкою, стискаючи в руках палицю, увінчану хрестом. Позаду магістра розмістилися пересічні члени ордену, а біля стіни Ревекка побачила поголені маківки писарів, готових вести протоколи. Залу оточила варта, і щойно Лука Бомануар дав непримітний знак, двері з гуркотом зачинилися, запала лиховісна тиша.

Засідання відкрилося співом псалма. Коли сотні чоловічих голосів замовкли, магістр із притиском мовив:

– Брати! І ви, діти мої, друзі ордену та прості миряни! Повідомляю, що не через брак особистої влади я зібрав вас на це судовище, а для дотримання закону. Ви зобов’язуєтеся вислухати думку братів, одначе зі звинувачуваною ми вчинимо так, як вважатимемо за потрібне. Бо, коли вовк прокрадається у хлів та уносить вівцю, добрий пастир скликає помічників, щоб вони допомогли знищити злодія. Тому починаймо суд над дівчиною на ймення Ревекка, дочкою Ісаака з Йорка, яка звинувачується в злісному чаклунстві. Своїми блюзнірськими чарами ця дівчина затьмарила розум не простого землероба, а нашого побратима – благородного лицаря Бріана де Буагільбера… – Гомін прокотився залою; магістр, гордовито піднявши голову, вів далі: – Цей хоробрий лицар, відомий своїми подвигами у Святій землі, раптом зрадив статут нашого ордену та всупереч складеним обітницям злигався з дівчиною юдейського походження, відомою як відьма-лікувальниця… Дійшло до того, що він, ховаючи від сторонніх очей, привіз її у святу обитель. Чим можна пояснити такий учинок нашого брата, як не бісівською марою? Якби лицар проти своєї волі не опинився під владою сатани, то був би покараний з усією суворістю. Але наша мета – не сліпо карати, а врятувати брата від вічної загибелі! Тому закликаю свідчити на користь мого звинувачення. Отже, я звинувачую дівчину Ревекку в тому, що вона, вдавшись до мерзенного чаклунства, навмисне затягла сера Бріана де Буагільбера у вир гріха.

До столу викликали прецептора Альберта Мальвуазена, який спершу оголосив про своє каяття – адже це він допустив лиходійну дівчину в обитель. Однак, додав настоятель, поведінка брата Бріана здалася йому настільки підозрілою та неприродною, що він не став заперечувати, побоюючись гіршого. Мальвуазена уважно вислухали та відпустили, наклавши на нього послух протягом шести тижнів: суворий піст і ревну молитву.

Потім вислухали свідків, яких Мальвуазен винайняв за плату. Одначе вони так плуталися, збивалися й верзли таку нісенітницю про відьмацтво Ревекки, що навіть магістр поморщився і намагався якнайшвидше їх спекатися. Набагато уважніше він поставився до повідомлень лицаревих слуг щодо штурму та захисту замку барона де Бефа, рясно приправлених їхніми власними фантазіями. За їхніми словами, Бріан де Буагільбер здійснив, рятуючи Ревекку з охопленої полум’ям фортеці, надзвичайні подвиги та не раз наражав власне життя на смертельну небезпеку. Ніби на власні очі вони бачили, як дівчина, скочивши на парапет вежі, перетворилася спочатку на білого, потім на чорного птаха, а потім знову набула людської подоби, щоб і надалі мучити лицаря, який після цього достоту змінився.