Вальтер Скотт - Айвенго

У залі здійнявся неймовірний галас. Бомануар із надзвичайним подивом поглянув на вузьку рукавичку біля своїх ніг, а потім перевів погляд на Ревекку. До нього наблизився Конрад Монт-Фітчет і, нахилившись до його вуха, щось прошепотів.

– Дайте мені її рукавичку! – промовив Бомануар. – Мені сказали, що тут ти, Ревекко, маєш право на захист. – Магістр зім’яв у руці тонку мережчату тканину. – Яка неміцна і маленька твоя рукавичка порівняно із залізною рукавицею… Що ж, нехай Господь укаже нам істину! Згідно з правилами суду Божого, Ревекка, дочка Ісаака з Йорка, кинула виклик нашому могутньому ордену. Кому, брати, ми доручимо захищати його честь?

– Бріанові де Буагільберу! – пролунали голоси храмовників.

– Рішення ухвалено! – Магістр підвівся і тричі вдарив палицею об підлогу. – Призначаємо представником нашої сторони в майбутньому двобої брата Буагільбера, а дівчині Ревецці даємо два дні, щоб знайти собі захисника. Залишилося призначити місце, що годиться для битви.

Альберт Мальвуазен, який досі стояв поруч із Буагільбером і щось доводив лицареві напівголоса, одразу ж попрямував до магістра.

– У чому річ? Наш хоробрий лицар відмовляється? – посміхаючись, спитав Лука Бомануар.

– Ні, – відповів прецептор, – брат Бріан готовий захищати честь ордену Храму. На нашу думку, місцем для двобою слід призначити бойовище святого Георгія.

– Добре, – мовив магістр. – Ревекко, твій захисник мусить прибути на бойовище не пізніше ранку третього дня, починаючи з цієї хвилини. Якщо цю умову не буде виконано або твій захисник зазнає поразки в судовому двобої, тебе спалять як чаклунку згідно з вироком суду. Амінь! Писарі, оголосіть вердикт трибуналу!

Ревекка цілком спокійно вислухала вирок і лише після цього нагадала магістрові, що для пошуків захисника вона має право зв’язатися з близькими людьми. Їй відповіли, що перше ніж вона піде до в’язничної келії, нехай вибере серед присутніх у залі того, кому нададуть до неї вільний доступ та хто виконає доручення. Дівчина огледіла натовп, одначе жоден чоловік не виявив згоди. Кілька хвилин вона тривожно чекала відгуку на своє прохання, поки нарешті не зголосився сакс на милицях.

– Хоч я і каліка, – сказав він, – але ще живий лише завдяки твоїй доброті й милосердю.

Ревецці подали пергамент і перо, і вона поквапом написала кілька рядків єврейською мовою.

– Це лист до мого батька, – мовила вона, подаючи саксові записку й декілька золотих монет. – Винайми коня та прудконогого посланця, і нехай він мчить щодуху до Ісаака з Йорка…

Випадок вирішив інакше. Щойно каліка вибрався з прецепторії, міркуючи про те, як виконати доручення дівчини, за чверть милі від гнізда храмовників він побачив двох вершників, які, побачивши його, зупинили мулів.

– Що там коїться? – тривожно спитав один із них.

Сакс одразу ж упізнав батька дівчини й рабина із сусіднього містечка та простяг Ісаакові лист Ревекки. Той прочитав записку, хитнувся й, непритомний, упав зі свого мула на землю. Рабин кинувся піднімати нещасного родича. Одначе старий і сам швидко отямився, зірвав шапку і, посипаючи голову пилюкою, закричав:

– Моя бідна дитина! Смерть уже вкрила тебе чорною тінню…

– Не кажи такого! – вигукнув рабин. – Якщо в тебе її лист, то Ревекка жива! Дай сюди. – Він вирвав із тремтливих пальців Ісаака записку й прочитав: «Батьку мій, мене засуджено до спалення на вогнищі за чаклунство. Знайди, якщо можеш, сильного воїна, який бився б за мене мечем і списом за звичаєм лицарів на бойовищі святого Георгія поблизу Темплстоу. Бій відбудеться не пізніше за ранок третього дня. Спробуй усе можливе, але найперше звернися до сина Седрика Ротервудського, Вілфреда, лицаря Айвенго. І хоча він іще напевне не зміцнів після отриманих ран, може, Айвенго погодиться захистити мене в судовому двобої. Скажи йому, що на Ревекку зведено наклеп, вона невинна в тих гріхах, у яких її звинувачують. Нехай будуть із тобою мир і благословення Боже, любий мій батьку!»

Під час читання листа на обличчі старого блукав замислений вираз. Нарешті, поглянувши на рабина, Ісаак мовив:

– Йди-но ти, ребе Натане, до Йорка і від мого імені та гаманця пошукай охочих битися за мою дочку. А я вирушу поговорити з Вілфредом Айвенго. Він, може, ще й не одужав, але хоч вислухає мене… Прощавай! Обнімемося!

Родичі, плачучи, зімкнули обійми, а каліка-сакс іще довго стояв на дорозі, дивлячись услід вершникам, які роз’їхалися в різні боки…